Анжеліна – некоронована «королева» шахраїв

З блокнота слідчого міліції

Анатолій Степанович Христуленко почав працювати у райвідділі внутрішніх справ з 1968 року. Обіймав різні посади – слідчого, працівника кримінального розшуку, заступника начальника відділу з оперативної роботи.

Йому вже за вісімдесят. Але чіпка пам’ять і записи у старих блокнотах оперативника дозволяють відновити незабутні події давнини, які свідчать про успішне розкриття найскладніших злочинів на Солонянщині. Нинішніми спогадами розпочинаємо серію публікацій про такі випадки.

Розслідування цієї кримінальної справи розтягнулося практично на цілий рік. І пояснення подібної тягучки знаходилося. Надто вже незвично, знахабніло, і в той же час винахідливо, із знанням людської психології діяла злочинниця. І практично жодного разу не залишала за собою слідів. Аж поки невеличка зачіпка таки з’явилася. І за неї вдалося потягнути, розмотати до кінця увесь клубок подій.

Уявімо ситуацію. На сільське подвір’я господарів входить красива, модно зодягнена жінка. На обличчі сліди майже професійного макіяжу: тіні там де треба, яскрава помада на вустах, тонкий шар рум’ян приваблює щічки. Ніби зійшла з подіуму, з екрану телевізора, де показують зразки моди.

І говорить красиво, ввічливо, переконливо. Це Анжеліна, шахрайка високого польоту. Але, зрозуміло, називає себе іншим ім’ям. Сьогодні в неї роль дружини начальника колонії суворого режиму в селі Аполлонівка. Де ось вже три роки відбуває свій строк син господарів. Називає його ім’я, прізвище, по-батькові. Білявий, на лівій щоці родимка. А ось край правового вуха трішки деформований, з колишньою травмою. Точно, погоджуються батьки. Це ж він ще в дитинстві послизнувся з драбини.

А гостя веде далі свою розповідь. Мовляв, зайшла якось до чоловіка на роботу. Несподівано конвоїри заводять до кабінету хлопця. Вигляд того жалюгідний. Видно що не мед йому в тюрмі. І так жалісно прохає: «Передайте привіт батькам, хай допоможуть вирятувати. Немає вже сил моїх сидіти на нарах».

- Що ж тут можна зробити? – хапаються за слова ніби за рятівну соломинку батьки.

- Шістсот карбованців знайдіть і передайте. А там вже чоловік все владнає. Він же, як-ніяк, начальник колонії, - переконує Анжеліна.

Коли гроші опиняються в сумочці шахрайки, та обіцяє напослідок:

- Тепер чекайте телефонного дзвінка. Та можливо син і сам незабаром буде вже вдома.

Не сказала правда, на який саме конкретний номер буде здійснено дзвінок, не записала його. Бо в селі ж у жителів не один телефон. Але це чомусь нікого не здивувало.

Зрозуміло, що наступне очікування батьків відносно звільнення сина з колонії затягнулося в часі. А тут ще й сусіди підказують:

- Обдурили вас, виманили гроші. Звертайтеся до міліції…

І з’являється на робочому столі слідчого перша заява, потім інша, ще одна. Так їх набралося вже більше десятка, довелося об’єднати в одну справу. Бо почерк скрізь схожий. Усі випадки шахрайства відбуваються на території Солонянського району і прив’язані до колонії ЯЄ-308/21 в селі Аполлонівка. Хоча зафіксовано і адреси з сусіднього Запорізького району Запорізької області – Августинівка, Бабуровка.

Стає зрозумілим: існує тісний контакт з колонією. Хтось передає на волю прізвища арештантів, описання їхньої зовнішності, притаманні риси характеру, поведінки. І це допомагає шахрайці. Нічого нам не дала і співпраця з оперативними працівниками колонії. Ніякої тобі зачіпки.

Що характерно, особу злодійки ніхто не може точно обрисувати. Симпатична, видної статі, а ось характерні риси зовнішності ніби розмиті. Такса в неї за послуги «начальника колонії» – 600 карбованців. Але погоджується і на 500. Коли відчує, що людина має фінансові труднощі – бере й 400 карбованців. Проте може запропонувати господарям пригостити пляшкою домашнього вина чи якоюсь консервацією. І це викликало подив.

Розв’язка наступила восени в селі Червоний Маяк, куди Анжеліна прибула на замовленому таксі. Вже дозволяла собі і таку розкіш. Перемови з черговою жертвою проходили складно. У господарки не було потрібної суми грошей, щоб «викупити» з тюрми найближчого родича. І тоді гостя погодилася взяти частину платні натурою – головками капусти, які росли на городі. Їх завантажили у багажник таксі.

Уважні сусіди запам’ятали дві останніх цифри номера автомашини. І це вже була зачіпка. Разом з іншими слідчими райвідділу міліції перебрали картотеку в Державтоінспекції і знайшли таксі, яке використовувалося при скоєнні злочину, його водія. Так слід привів до села Новоселівка, де і проживала з батьками Анжеліна. Її вдома не було, саме знаходилася на іншому прибутковому промислі. На автотрасі Дніпропетровськ-Кривий Ріг зупиняла паличкою автобуси, представлялася контролером. Коли в салоні виявлялися безбілетні пасажири – натякала водієві, що треба з нею розрахуватися, аби не виникнули проблеми. І подібна схема працювала бездоганно. Саме тут на зап’ястях злодійки опинилися кайданки.

Свою провину шахрайка повністю визнала, адже факти були беззаперечні. Це підтвердили наступні слідчі дії. Вирок суду – п’ять років позбавлення волі. Нами було виявлено і спільника в колонії, який постачав Анжеліну необхідними даними, інформацією. Ці листи передавалися на волю у незаконний спосіб, в обхід існуючої цензури. За що також строк перебування спільника в колонії збільшився на кілька років.

Анатолій ХРИСТУЛЕНКО,

ветеран Солонянського райвідділу внутрішніх справ



10 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі