А ЩЕ ВІН БУВ І СМІХОТВОРЦЕМ Світлої пам`яті Стовповського Івана Тихоновича

Останню сторінку свого життя перегорнув вчитель-пенсіонер з Солоного Іван Тихонович Стовповський. Важко навіть уявити, що його вже нема серед нас… Він добре знав не лише життя школи, а й глибоко, тонко розумів народне життя, часткою якого він і був. Кажуть, як пройдеш земний шлях, так і відгукнеться він устами інших. Високий, статний, дужий, енергійний, Іван Тихонович мав бездоганну військову виправку. Спочатку його уроки фізкультури, за ними – початкової військової підготовки юнаків, завжди давали хороші результати. Надійним помічником у нього був особистий приклад. Розібрати і скласти автомат Калашникова він міг швидше за всіх. Манера, стиль викладання уроків були у нього не за міністерськими вимогами, а свої, власні, своєрідні, неповторні, результативні й цікаві. Свій веселий настрій він теж тримав у хорошій «спортивній формі». І про що б він не говорив - завжди було присутнім почуття гумору. За це його дуже поважали діти. Тому в їхній пам’яті він залишається неперевершеним «прополісом». Іван Тихонович був живою, радісною усмішкою для усіх, хто його знав. Адже його «приколи» спонукали до зростання розуму, спостережливості, уважності, дотепності, розважливості, допомагали виявити хист і уміння, збуджували емоції. Здавалося б тим «приколам» давно вже й забутися. Так ні, не забуваються. Вони набули навіть анекдотичного характеру. Саме ця обставина і змусила назвати ім’я людини, яка миттєво творила кумедні жарти. А разом з цим звернутися до тих, хто міг ті жарти пригадати.

Андрій Фурман, 24 роки: «Одного разу заходить Іван Тихонович до класу і, приклавши руку до рота, тихенько мовить: «Хлопці, є смачна робота - треба пряники перебрати. Є бажаючі?». Ліс рук. А коли вийшли з класу, про пряники довелося забути, чекала зовсім інша справа. Але нас це не образило. Або таке. Підходить Іван Тихонович до одного учня і каже: «Значить так, візьми оте відро і піди до Козила (вчитель історії) нехай він дасть тобі відро іскри»...

Постріли з пневматичної гвинтівки в шкільному тиру частенько ставали і «пострілами приколів» Івана Тихоновича. Ось що пригадалося 18-річному Владиславу Макаренку: «Пам’ятаю як у другому класі я потрапив у тир і настрілявся досхочу. Але робив промах за промахом. Після кожної моєї невдачі Іван Тихонович повторював: «А душман іде... А душман іде...» Ці слова завжди при нагоді згадую».

Євгеній Удовицький, 27 років: «Що таке біцепс у той час ще не всі мали уявлення. Ось одного разу моєму однокласнику Іван Тихонович говорить: «Піди до Павла Михайловича (фізрук) і візьми в нього біцепси. Той, потішивши себе за таку довіру, з радістю побіг по «біцепси». Через кілька хвилин, сяючого, як нова копійка, я побачив свого однокласника з цеглою в руках. Почався регіт. Лише у того, що був з цеглиною в руках, на обличчі побачили розгубленість і здивування. З посмішкою згадую і таке. Граємо на перерві у лова. П’ятеро хлопців забігли у тир до Івана Тихоновича. Це йому не зовсім сподобалося: «Ну-у, догралися. Ану вибігайте!» І після цього він по черзі робив кожному влучні стусани». Коли настала черга мені вибігати, то цього разу Іван Тихонович, мабуть, вперше промахнувся. Від шаленої швидкості я спіткнувся і впав. Але був радий від промаху вчителя. Мабуть, тому що переміг».

Юрій Валерійович Козило, вчитель історії: «Хіба таке збудеш. Літня пора. Іван Тихонович кличе до себе одного учня і каже йому: «Піди до Павла Михайловича і скажи йому нехай прийде до мене. Він з даху сніг скидає». Прибігає хлопчина і каже: «Там його нема». «А-а-а, - він, мабуть вже сніг скинув і пішов», - почув той «логічне» пояснення вчителя. Взагалі, попит у дітей на подібні дивацтва Івана Тихоновича зростав з кожним днем. А як не розповісти і про цей «прикол» Івана Тихоновича. Зима. На шкільному подвір’ї стоїть в снігу без задніх колес вантажна автомашина. До гурту учнів звернувся Іван Тихонович: «Сідайте в цю машину і поїдете по пряники». Просиділи хлопці в машині цілий урок. Аж тут знову з’явився Іван Тихонович і запитує: «Чому не їдете?» У відповідь почув: «Водія чекаємо». «А-а-а, ну чекайте, він обов’язково прийде!». Лише цю кумедну ситуацію розрядила кухарка, яка все це спостерігала. Тому почули її голос: «Ви, телепні, не бачите, що машина без колес і стоїть на шлакоблочинах?»

Порохов Валентин, 27 років: «Запам’яталася мені ось така порада Івана Тихоновича»: «Не петляй по життю колами, а вибирай свою лінію, йди по прямій і ти швидше дійдеш до своєї мети».

А вчителю образотворчого мистецтва Новік Дар’ї Сергіївні час від часу згадується теж, почутий від Івана Тихоновича, жарт: «Піди у спортзал і подивися чи мене там нема».

Мені ж особисто дороге і актуальне на сьогодні пояснення цієї мудрої людини: «На війні перемагає не техніка, не нові технології, а піхота, яка йде з боями і займає певну територію. А щоб цього досягти - треба бути фізично здоровим, загартованим воїном. Саме таких піхотинців і готує в Солоному клуб «Граніт».

Що можна ще сказати? Погано, що існує смерть, а то б можна було ще більше розповісти про людину, яку подарувала нам Сергіївка і в якої завжди виходило все «саме враз». Іван Тихонович був звичайною людиною, яка, як і всі, мала право на маленькі дивацтва. Різниця тільки в тому, що в одних вони забуваються, а його - ні.

А закінчити свою розповідь хочу улюбленим вітанням Івана Тихоновича: «Здравія желаю»!



75 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі