• Olena Reynat

Вартовий степових просторів


Нечаєва Могила – мовчазний охоронець таємниць історії

Цей курган, який здається цілу вічність височить над степом, завжди приваблював людей. Неспішно здійнятися його похилим краєм на саму верхотуру, порослу полином і ковилою, прикривши долонею очі зазирнути у блакитну далечінь. Постояти в глибокій задумі на межі маловідомого минулого і ще до кінця не звіданого сучасного та майбутнього. Щось у цьому є.


Перша зустріч з Нечаєвою Могилою відбулася 9 травня, на День Перемоги. А метою такого журналістського відрядження стала поїздка до сільської глибинки району. Спочатку довелося побувати в селі Миропіль, відчути там атмосферу хвилюючого свята. Чим далі від бравурних маршів духового оркестру і помпезності, тим простішою, щирою видалася поведінка людей. Ось і того дня односельчани залюбки зустрічали гостей, які приїхали з багатьох куточків Радянського Союзу. Для всіх слово «війна» мало своє сокровенне, важливе значення. Бо це нащадки воїнів, які покояться в братській могилі села.


Навколо Мирополя у 1942-43 роках фронт стояв дуже довго. Ворог вміло використовував рельєф місцевості для оборони. А поріділі стрілецькі роти під шквальним вогнем все йшли і йшли в атаку. Після чергового бою живим доводилося рубати мерзлу землю, щоб поховати загиблих однополчан…

Діти, онуки й правнуки полеглих фронтовиків у роки кривавої війни приїздять сюди чи не кожного року.

- Вони всі для нас стали рідними, - висловив тоді думку колишній голова місцевого колгоспу імені Ватутіна Сергій Володимирович Московченко.

Сказано лаконічно, просто й щиро.

- А на Нечаєвій Могилі бувати доводиться? – цікавлюся.

- О, то незвичне місце. Шкода, зараз не можу скласти компанію. Бо покинути гостей - виглядало б з мого боку неввічливим, - пожалкував керівник.

І ось наближаємося до кургану, який розташований практично на межі трьох районів – Солонянського, Томаківського і Нікопольського. В роки Другої світової війни він став місцем запеклих боїв. Намагаючись утримати Нікопольський плацдарм будь-якою ціною, гітлерівці перетворили могилу на міцну вогневу точку. Вона домінувала над місцевістю, з висоти кулеметним вогнем добре прострілювалася вся навколишня територія.




Дійсно, з верхівки могили видно дуже далеко. День видався ясним і сонячним. А тому по краю горизонту вдалося помітити навіть ще один далекий курган, трішки менший за розміром. Розташований він на краю селища Новопокровки. Ось яка прекрасна видимість!

До речі, на Нечаєвій Могилі того дня довелося зустріти дуже багато знайомих новопокровців. Вони приїхали сюди мотоциклами і мопедами, дехто легковою автомашиною, вщент заповненою сусідами чи просто знайомими. Подібний підвищений інтерес людей до цього місця стане зрозумілим, якщо знати історію війни.

Після форсування Дніпра в районі сіл Військове-Вовніги радянські військові підрозділи почали визволення Солонянського району від фашистських загарбників. Ту ж саму Новопокровку було взято без бою, навіть жодного пострілу не прозвучало. А ось далі в районі сіл Гаркушине, Михайлівка, Бутовичівка фронт призупинився. На широких і глибоких вибалках природного походження фашисти зуміли організувати міцну оборону, яку сходу здолати не вдалося. А Нечаєва Могила стала взагалі непрохідним рубежем.

Тільки уявімо ситуацію. Осінньо-зимове розпуття, тилові підрозділи відстали. Не вистачає боєкомплектів, а в поріділих ротах – особового складу. Чим поповнити відсутність бійців? Польові військкомати швидко взялися за діло. Було мобілізовано практично всіх чоловіків, хто знаходився на той час в селі – старики, інваліди, яких не взяли до армії раніше з тієї чи іншої причини, молодь, що підросла за роки окупації і за щасливою випадковістю не була відіслана на роботи до Німеччини.

Обмундирування не вистачало. Нерідко продірявлену шинель чи бушлат зі слідами крові просто знімали із вбитих бійців. Мовляв, вони їм вже ні до чого, а ось живим - думати про живе.



Новобранцям видано по саперній лопатці. Трьохлінійка – одна на чотирьох! І по обоймі кожному. А це всього лише п’ять патронів. Порекомендували: киньте між собою жереб, кому першому брати до рук гвинтівку. Якщо цей боєць загине – естафету приймає вже інший, за номером 2. Ось так і пересувалися ополченці на передовій. Спочатку четвірками, потім трійками, двійками. Про це розповідав житель Новопокровки Мамро, який після війни працював у місцевому колгоспі художником-оформлювачем. Як це не дивно прозвучить, але вижити в тих боях допомогло саме тяжке поранення. Його отримав під час лобової атаки на курган. Іншим землякам-новопокровцям повезло менше. Вони там майже всі й загинули. Навіть і місце поховання невідоме. Скоріше за все, лежать десь безіменними у братських могилах разом з іншими. Така вона жорстока правда війни.

Навколишній степ буквально нашпигований залишками боєприпасів, осколками мін і снарядів. Зранена земля не хоче їх тримати в собі, кожного року витискує на поверхню все новий і новий заржавілий метал. Приміром, неподалік, в районі села Китайгородка, нещодавно виявлено нерозірвані артилерійські снаряди калібром 203 і 76 міліметрів, на городі одного з жителів – 100-кілограмовий авіаційний фугас.

Свого часу сина-першокласника разом з іншою ріднею возив на своєрідну екскурсію до Нечаєвої Могили. І він там швидко знайшов кілька стабілізаторів від мінометних мін. Потім показував знахідки однокласникам у Солонянській школі.

Трішки про історію кургану. Раніше чомусь думалося, що така назва походить від імені якогось славного козака Нечая. Але згодом ця помилковість стала очевидною. Маємо справу з археологічним пам’ятником – одним зі скіфських курганів ІV століття до нашої ери. При чому, він зараз є найвищим у степовій смузі Євразії. І вважають не інакше, як царським. Висота – більше 15 метрів. На початку 20 століття могила була вищою на 3 - 3,5 метра.

Раніше курган вчені називали ще Гегелиним. Жила на таке прізвище поміщиця, якій і належали місцеві землі. Але їх у другій половині ІХ століття купили сусіди Нечаєві. Згодом за курганом і закріпилася сучасна назва – Нечаєва Могила.

Скіфський могильник збиралися свого часу розкопати і дослідити відомі історики Іван Забєлін та Дмитро Яворницький. Але проти такої ідеї виступили землевласники, які не дали дозволу на проведення відповідних робіт.

По закінченню Другої світової війни приступити до дослідження Нечаєвої Могили планували видатні археологи свого часу А.Тереножкін, Б.Мозолевський. Проте розкопки так і не були розпочаті. І понині курган залишається недослідженим. Він височить над степом і продовжує зберігати свої таємниці.

Скіфський курган не мав раніше і не має досі охоронної зони. Поля підходять впритул до його підніжжя. В результаті, ще за радянських часів, з дозволу місцевої влади тут встановили пам’ятник воякам, загиблим у Другій світовій війні.

Коли ми говоримо про недослідженість кургану, мається на увазі його офіційний статус. Бо навколо цього об’єкту постійно кружляють металошукачі. Після встановлення пам’ятника, для зручності підйому на верхівку могили, проклали зручні металеві щаблі. Їх порізали на брухт невідомі «металісти». Довелося відновлювати цю споруду.

У захисних лісосмугах, які було насаджено ще до війни, копаються так звані «чорні археологи». Їхня мета – знайти у старих окопах і бліндажах залишки зброї, боєприпасів. Зустрічатися з такими доводилося. Це група 12-14 кремезних чоловіків з лопатами. Поруч автомашина «Урал». На контакт пішли досить незвично. П’ятеро з них погрозливо здійняли на плечі свій інструмент і рушили назустріч. Бажання ставити запитання невідомим одразу й зникло. Адже в моїй автомашині було повно дітлашні-екскурсантів.

Останнім часом з’явилася й інша категорія шукачів. Це вже справжні вандали, які зробили спробу потривожити скіфських царів у пошуках їхнього золота. Мабуть, що не дає спокою знайдена археологом Борисом Мозолевським золота скіфська пектораль. Могилу Товсту, яка височила поблизу міста Орджонікідзе (нині Покровське), було пограбовано ще у прадавні часи. Але дорогоцінний витвір колишніх майстрів тим не менш вдалося відшукати у глибинних лабіринтах кургану. Тут же могила взагалі не розкопана. Отже, шанси є.

До Нечаєвої Могили «чорні археологи» підступилися з усією обережністю. Вони почали копати землю не зовсім характерним способом. Зазвичай грабіжницькі ходи робилися збоку курганів з нахилом до підошви насипу. А тут розкопування проведено з верхньої частини. І досить професійно. Стіни шахти зміцнено дрючками, наверху отвір прикрито лядою, яку вдень вміло маскували від стороннього ока. Видобуту землю розсипали тут же, на схилах. Очевидно, зловмисники працювали вночі, тому що ніхто з місцевих жителів нічого не бачив і не чув. Діяли вони з розмахом.

Коли розкоп було викрито, разом з правоохоронцями його дослідили і пошуковці громадської організації «Південний вал». Шахту було прокопано на глибину близько 15 метрів, від неї вбік відходять горизонтальні ходи. На дні виявлено лопату, тачку, залишки канатної драбини, самодільну лебідку для підйому землі. Але будь-яких залишків скарбів, традиційних у таких випадках черепків глиняного посуду не виявлено. І ця обставина вселяє надію, що добратися до погребальних камер скіфських царів злодіям не вдалося.

Пригадалася інформація про розкопки Луговської Могили поблизу нашого села Петриківки. Після злодіїв було виявлено ще більше 6 тисяч золотих виробів, які тепер зберігаються у запасниках Ермітажу в Санкт-Петербурзі. Очевидно, скіфського золота було наскільки багато, що на дрібні ґудзики, шпильки, інші прикраси з благородного металу ніхто навіть не звертав уваги. Вони разом з глиняними черепками були розсипані підземними коридорами. А ось важкі золоті предмети, безумовно, потрапили до рук грабіжників.

У нашому випадку саме таких слідів і не знайдено. Пошуковця, який спускався до шахти, журналісти одного з обласних телеканалів запитали саме про золото.

- Воно є, але значно глибше в землі, - пояснив з таємничою усмішкою очевидець.

В таке хочеться вірити.

Як бачимо, і саме золото скіфських царів, й інші таємниці надійно охороняє Нечаєва Могила. Мабуть, що не прийшов ще час про них дізнатися.



94 перегляд0 коментар