Виявив сержант увагу й пильність

Збори були недовгими. Ще звечора дружина поклала до похідного рюкзака комплект змінної білизни, мило з рушничком та інші гігієнічні засоби, які обов’язково знадобляться у відрядженні. Ніжний поцілунок перед дорогою:

- Не переживай, все буде нормально…

З обома синами Ігор Євчун переговорив ще звечора. Дав настанови і старшому Миколі, який вже відслужив строкову службу на флоті, і меншому Ромчику, що саме складав підручники до школи:

- Не балуйтеся хлопці, допомагайте мамі. Будьте їй опорою на час моєї відсутності.

І ось вже крокує сержант збройних сил у ранковій темряві вулицею рідної Новопокровки. Назустріч першій маршрутці, яка спочатку підвезе до військової частини, а вже потім шлях його проляже далі, згідно наказу командування. Маршрут – на Донбас.

Так вже воно повелося у житті, що постійно пов’язаний зі службою. Коли призвали до армії, потрапив до навчального підрозділу у Десні. Пройшов добру школу сержантської підготовки, яка неабияк знадобилася під час наступних буднів у складі авіаційної частини, що дислокувалася під Полтавою. А потім робота по охороні міжнародного аеропорту в Дніпрі. Бо у рідному селищі зараз непросто працевлаштуватись.

Згодом опинився ніби в горнилі кривавих бойових подій, які розгорілися на Сході країни. Сам участі в них не брав, але кожної зміни ставав німим свідком трагічних наслідків протистояння українців з підступним агресором. У казки про «зелених чоловічків», які несподівано з’явилися в Криму, ніби з планети Марс прилетіли, чи про танки часів Другої світової війни, що їх нібито познімали умільці-шахтарі з п’єдесталів і відправили на передову, ніколи не вірив. Звичайна тобі брехня. А правда - ось вона…

Прибуває черговий борт з Донбасу. «Вертушка» вщент заповнена і ще живими, але тяжко пораненими бійцями, і вже просто тілами вперемішку з їхніми залишками. Картина не для слабко нервових… На своєрідному сортувальному пункті працює група пожежників. Зранених осколками, але ще живих хлопців, вони негайно передають у руки лікарів зі «швидкої». І та мчить по вулицях Дніпра до обласного шпиталю, розносячи тривожні звуки сирени. А з тим, що залишилося… Піднімуть мужні пожежники стакани зі спиртом, пом’януть. Їм це дозволялося. Бо інакше не витримають людські нерви і серце.

Ігор Васильович Євчун ніколи не стукав себе в груди, переконуючи інших, що є патріотом рідної України. Він це доводить ділом. Ось так і опинився за контрактом у складі військової бригади.

Знайомство з армійським підрозділом відбулося досить незвично. Коли вперше підійшов до контрольно-пропускного пункту і запитав, як саме пройти до штабу, вартовий йому все охоче пояснив. Навіть пропустив без перевірки будь-яких документів, не поцікавився, а що саме знаходиться у великій сумці через плече. Це ж можна пронести на територію військової частини і вибухівку чи якісь інші недозволені речі? Непорядок!

Своїми думками новоприбулий поділився з командиром.

- Молодець, вірно все підмітив, - погодився старший офіцер. – Сам бачиш, не вистачає нам досвідчених вояків. І статут караульної служби не всі чітко виконують. Так що, сержанте, приступай до виконання обов’язків.

І завертілася круговерть армійської служби. Часто заступав начальником караулу. Охороняти на території частини було що. Величезні склади з військовим майном, паливно-мастильними матеріалами, продуктами. Вартові на пост заступають у повному озброєнні, бо відповідальність дуже велика.

Якось вночі пішов перевірити службу підлеглих. Несподівано на території зникає світло! Досвід сержанта підказує: це може бути і диверсія. Негайно підняв Ігор Євчун по тривозі увесь караул. Підсилив пости, солдати очепили периметр території, було повідомлено командування про надзвичайну пригоду.

Незабаром аварійна бригада електриків знайшла причину зникнення світла. На щастя, це була не акція невідомої диверсійної групи, а звичайна поломка у мережі. Але пильність начальника караулу виявилася вчасною. Можна лише уявити, що б сталося у морозильних камерах з продуктами. Велика кількість м’яса, риби, масла могла стати непридатною для подальшого використання.

На черговому розводі караулів командир бригади перед усім строєм оголошує подяку сержантові Ігорю Євчуну за сумлінне виконання службових обов’язків. Молодець!

З перших днів свого відрядження на Донбас наш земляк і там виявив зразки пильності, уважності. Запропонував своїм підлеглим вимикати мобільні телефони, а зв’язок з рідними тримати по черзі у заздалегідь визначений час. Бо радіолокаційні станції російських найманців можуть запеленгувати усі телефонні розмови, виявивши при цьому ще й кучність дислокації абонентів сітки. І це може спричинити небажаний приліт ворожої міни чи снаряду.

Він і сам про службу завжди розповідає лаконічно, стисло, натяками. Мовляв, наша робота протікає нормально, у звичному режимі. Сьогодні у небі грози не чути, пошта подарунків не надсилала. Колишні військовослужбовці швидко можуть розшифрувати і зрозуміти таку інформацію.

В одному з відомих кінофільмів про армію командир сказав гарні слова: «Є така професія, захищати Вітчизну…» Вони добре зрозумілі такому воїну, як наш земляк І.В.Євчун.

Микола ТКАЧУК, журналіст



78 перегляд0 коментар