ВОЛОДИМИР ІВЧЕНКО: МАЙСТЕР, ЯКИЙ СТВОРЮЄ СЯЙВО

Є жар в душі. Потрібен лише вітер,

Щоб жар оцей до полум’я роздуть.

Володимир Шинкарук


Хто любить трудиться, тому без діла не сидиться.

Українська народна приказка

Художня обробка металу дійшла до наших часів з глибокої давнини, коли людина навчилася плавити і обробляти метал. Уже перші ужиткові речі, знаряддя праці, зброю людина намагалася прикрасити певними орнаментами (рисочками, крапочками тощо).

Виготовлення і оздоблення прикрас сприяло розвитку карбування і тиснення на металі.

З прийняттям християнства у Київській Русі виникли релігійні теми у карбуванні на золоті, латуні. Стародавні майстри оздоблювали ікони, хрести, церковні книги. Висока майстерність умільців і нині дивує своєю досконалістю форм і прийомів.

Вироби, створені сучасними майстрами, теж служать не тільки в якості прикрас і предметів побуту. Вони здатні задовольняти естетичні потреби людини, формувати її художній смак і культуру, пробудити інтерес до творчості у людини будь-якого віку.

Один з таких майстрів тиснення на металі живе і працює у селі Сурсько-Михайлівка Солонянського району на Дніпропетровщині. Познайомилися ми з ним давно, бо Никифорович, як звично називають Володимира Никифоровича Івченка односельці, одна із знакових особистостей Живого музею Микити Коржа, перший помічник директорки музею Наталії Іванівни Семенової. Разом вони часті гості у бібліотеках м.Дніпра. Та про незвичайне захоплення Володимира Никифоровича – тиснення на металі – знають не всі.



«Діло майстра

величає»

Зазвичай Володимир Никифорович працює з матеріалами, які легко піддаються обробці простими інструментами. Але готові вироби зачаровують красою, досконалістю ліній, зберігають сонячний колір і блиск. Зі шматочка металевої фольги в його руках народжується гармонія ліній і форм, створюється виріб, яким замилуєшся, і розумієш – таке диво може створити лише справжній Майстер.

Завдяки блискучому матеріалу, таланту і технічній майстерності Володимиру Никифоровичу вдається надати своїм виробам вишуканості, художньої цінності і особливої виразності. Мабуть тому більшість з них – це оздоблені ікони, які займають своє місце там, де кожного дня, з надією і сподіваннями на диво, до них звертаються люди – у храмах та сокровенних куточках вдома.

Небагатослівний, але щирий і відкритий, він розповідає про своє незвичайне захоплення працювати з фольгою, основними умовами для якого є терпіння і старанність.


Родом

з дитинства

– Для початку прошу розповісти про себе, про Вашу родину.

– Народився у 1948 році, 26 жовтня, у м.Дніпропетровську, селищі Крупське. З родини службовців: тато – будівник-кранівник, учасник війни; мама – медпрацівник, старша сестра–господарка у дитячій лікарні.

Маю двох синів. Молодший Олексій – відмінний майстер-ювелір золотих і срібних прикрас. Йому найбільше передалося батьківське захоплення виробами мистецтва. Старший син Сергій пішов іншим шляхом, але й він також, як і батько, працює з електрикою.

– Ваш найяскравіший спогад дитинства….Чим захоплювалися?

– Спогад раннього дитинства – кульок з газети, повний жовтої черешні, який був подарований батьком від «зайчика»…

У дитинстві захоплювався футболом та рукоділлям: зашиванням, плетінням, вишиванням – все було цікаво.

– З чого починався Ваш трудовий шлях? Де доводилося працювати?

– Трудовий шлях почався після індустріального технікуму на трубопрокатному заводі ім.Леніна електриком. Тоді, у 1971-му, мені було 23 роки. Там пропрацював більше 8 років, потім перейшов у колгосп «Комуніст» с.Сурсько-Михайлівка, теж електриком.

– Ви давно живете у Сурсько-Михайлівці?

– У селі Сурсько-Михайлівка живу вже майже 40 років.

– Як сталося, що Ви перебралися жити з обласного центру у село?

– З дитинства багато часу проводив у діда Степана в селі, там мені подобалось, і жити серед природи мріяв завжди.

Далі буде.


Бесіду записала

Тетяна ГЛОБА

для порталу

«Дніпро Культура»

29 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі