• Olena Reynat

Відблиск чарівного весілля

«Золоте» весілля… Йому присвячуються пісні, чудові вірші, проза. Та й просто, якщо хоч на хвильку задуматися, скільки років прожило подружжя в шлюбі, дата стає просто неймовірною, навіть чарівною. 50 років – немалий строк для відносин, які постійно проходять перевірку на міцність. І саме їх можна порівняти із властивістю золота, яке зовсім не іржавіє. Як і цей благородний метал, чоловік та дружина підлаштовують свої стосунки, створюючи красиву сім’ю.


Одного дня, ще в минулому столітті, вирішили побратись і мої батьки – Людмила Іванівна та Ілля Ілліч Оксамитні. Їх знайомство відбулося в мальовничому селі Олишівка на Чернігівщині. Обоє, за направленнями після закінчення педучилища,

працювали там у місцевій школі. Знайомили один з одним своїх друзів, в очікуванні того, що ті закохаються, і не вчулися, коли кохання прийшло в їхні серця.

Зареєстрували свій шлюб 5 червня 1971 року. Відгуляли аж три весілля – в школі, вдома у нареченої і на батьківщині мого тата. Так і потрапила моя мама, дівчина з лісистого Чернігівського краю, історія якого сягає сивої давнини, на Солонянщину. Продовжили працювати у Дзержинівській восьмирічці. Через рік народилась я. Мама розповідає, що вони з татом стали найщасливішими батьками.

Згодом Ілля Ілліч став директором восьмирічної школи. А потім розпочав у Дзержинівці (нині Іверське) новобудову вже середнього навчального закладу, педагогічний колектив якої очолював до самої пенсії. Все життя Людмила Іванівна була поруч. Вони стали одним цілим: люблячими чоловіком та дружиною, дружньою родиною, колегами-однодумцями, крокуючи 50 років разом.

«Як що ви думаєте, що весь наш життєвий шлях був устелений пелюстками троянд, то помиляєтеся! Траплялися і колючки. Але всі випробування, що посилало нам життя, ми проходили разом. Тому й кохання зберегли», – ось так вважають батьки.

Тато й мама завжди молоді душею. Мої діти просто обожнюють їх. Дідусь у нас навіть має позивний «Боєць», так зве його онук. Він завжди очікує чергової зустрічі. Інколи мама починає говорити за свій вік, і про те, що десь болить… І тоді онуки в один голос говорять: «Бабусю, ти ще така молода, в самому розквіті сил!».

Дійсно, ми сприймаємо тата й маму ровесниками. Я дуже рада, що мій чоловік любить їх, як рідних батьків, і завжди радиться з ними. Ми намагаємося разом відпочивати, подорожувати, цінуємо кожну мить життя.

Батьки щасливі в родині, дітях та онуках, у своїх випускниках, друзях та сусідах. Завжди раді тим, хто заходить на гостину. Хлібосольні господарі накриють стіл, за яким завжди цікаво та весело, і обов’язково лунає пісня.

І ось зараз, дивлюся я подумки на рідне подвір’я, зелене, квітуче. У кожному тюльпанчику, півонії, троянді – труд батьків. Гілки дерев рясно вкриті білим цвітом, гудуть татові бджоли. І так тепло і затишно на душі! І я знову маленька першокласниця з букетом квітів у руці. Поряд моя найкрасивіша за всіх жінок і така молода мама, веселий і усміхнений тато з фотоапаратом, а попереду ще все життя...

Люблю вас, дорогі мої, тішуся вами і пишаюся. Вдячна безмежно за моє щасливе дитинство, молодість, за мої зрілі роки. Живемо ми так далеко від вас, але ви, рідненькі, завжди поруч, як ангели-охоронці. Нехай же Господь дарує Вам здоров’я, світлу радість, сімейні блага на многії літа.

З повагою - Лілія ГОЛОПАПА, м.Київ

181 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі