• Olena Reynat

Війна забирає найкращих

Восьмий рік триває жорстока війна в Україні. Кращі сини й доньки стали на захист рідної землі, віддаючи для цього не лише своє здоров’я, а інколи й життя.

За цей час Солонянщина втратила шістнадцять Героїв… На знак вшанування загиблих воїнів у центрі Солоного в травні 2015 року встановили Дошку пам’яті. Планували по закінченню бойових дій на Сході розмістити кращий пам’ятник нашим землякам. Але ніхто, навіть у страшному сні, не міг передбачити, що кривавий диктатор Росії наважиться на повномасштабну війну.


І канонада загриміла в наших містах і селах. Не здаються Київ, Харків, Маріуполь, Суми, Чернігів. Російські війська обстрілюють мирні квартали, гинуть люди. В країні запровадили воєнний стан, оголошено загальну мобілізацію. Солонянці не вагаючись йдуть у райвійськкомат, щоб зі зброєю в руках протистояти окупантам. Це нерідко відбувається ціною власного життя.

Ось і знову наш край сколихнула трагічна звістка про загибель земляків.

Горбун Сергій Вікторович - сержант, заступник командира бойової машини, оператор-навідник 28-ї ОМБр. Народився 5 грудня 1982 року в с.Павлівка. Закінчив Новопокровську гімназію і отримав спеціальність водія. Одружився, жив у Дніпрі. Виховував сина, а згодом народилася й донечка. Тільки б жити та жити. Але прийшла війна.

В 2015 році став на захист України. Повернувся, але вирішив: поки не вижене чужинців, буде воювати. В 2018 році підписав контракт. Знову повернувся. Працював дальнобійником за кордоном. Коли дізнався про те, що РФ офіційно ввела війська, повернувся з Європи і 26 лютого пішов на передову.

Всі рідні молилися за Сергія, чекали повернення. Не дочекалися… 13 березня загинув в бою за рідну землю мужній син, чоловік, батько, брат. Гідний син України.

Не встигла Солонянщина витерти сльози після прощання з воїном у с.Павлівка, як знову сумна звістка своїм чорним крилом накрила наш край. 20 березня, під час виконання бойового завдання, віддав своє життя, захищаючи Батьківщину, житель с.Василівка Верховецький Ігор Григорович. Його військова спеціальність – сапер. Був звичайним хлопцем із великими мріями на майбутнє, спокійним, врівноваженим, не шукав легких шляхів і не боявся проблем. Любив свою родину та завжди був підтримкою їй у всьому. Мріяв виростити сина, якому виповнилося всього два роки. Не судилося. Не дожив до 35...

Дуже тепло, з болем в серці відгукуються про нього вчителі, друзі, однокласники. Не долюбив, не домріяв, пішов, але не здався!

Односельчани запам’ятають Ігора, як добру та світлу людину з великим серцем.

Невимовний біль втрати, гіркі сльози несе жахлива війна, бо забирає життя найкращих. Коли верстався цей номер газети «ВПЕРЕД», надійшла ще одна сумна звістка. Не стало старшого солдата Шерстюка Олександра Анатолійовича, який народився в с.Безбородькове, а проживав останнім часом в селищі Новопокровка. Прощання з Героєм відбудеться, коли його тіло доставлять на батьківщину.

Вічна пам’ять захисникам України! Герої не вмирають! Ми переможемо! Слава Україні!


256 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі