Вірний побратим

Шановна редакція газети «Вперед»! Бережно тримаю у домашньому архіві фото батька Волощенка Дмитра Трохимовича, зроблене 2 листопада 1944 року. Воно є частиною історії і нашої сім’ї, й усієї країни. У рік 75-річчя перемоги над фашизмом хочеться, щоб на нього поглянули мої земляки.

Фронтові дороги батька нерозривно пов’язані з долею полковника Матвєєва Олександра Ілліча. Після того, як вивіз у тил обладнання для набору і друку газети, примкнув до колони автомашин, що готували до відправки на передову. І ось тут вже розповідає у листі сам офіцер: «Мені сказали, щоб вибрав собі машину для пересування у справах фронтової газети. Зупинився біля «Емки». Поруч стоїть молодий хлопець у парусинових туфлях, сорочка в горошок, на голові картуз. А в очах такий смуток. Пізніше дізнався, що в нього вдома, не дивлячись на молодість, залишилося аж четверо дітей. Саме цього водія і вибрав.

Згодом докоряли. Мовляв, і автомашину можна було вибрати кращу, і шофера іншого, бо той із сім’ї репресованих. Але я настояв на своєму. І недарма. Усю війну пройшли ми пліч-о-пліч з Волощенком, виручали один одного».

Ось такого листа надіслав нам із власними спогадами полковник. Треба сказати, у нього самого життя видалося непростим. Спочатку служив у царській армії, потім у роки громадянської війни став бійцем Червоної армії. Якось під час бою потрапив у полон. Білогвардійці його не ро

зстріляли, а прив’язали в лісі до дерева і покинули. Доля змилостивилася. На полоненого натрапила дівчина, яка збирала в лісі гриби. Забрала до себе додому. Згодом одружилися, народилося двійко дівчат.

О.І.Матвєєв, якому на початку війни було 47, а батькові лише 28 років, часто листувався зі своїм бойовим товаришем. Тепер залишилися тільки спогади про цих відважних людей.

Дмитра Трохимовича Волощенка пам’ятають у нашій родині, його ім’я було відомим не лише дітям, а й онукам, правнукам. І так буде завжди.

Віра СИДОРЕНКО, пенсіонерка, сел.Солоне

49 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі