Гірка правда Чорнобиля

14 грудня – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Саме цієї дати в 1986 році над зруйнованим її четвертим енергоблоком було завершено спорудження захисного саркофагу. По суті, це була перша серйозна та важлива перемога над зловісним атомом, який вирвався з-під контролю людини після квітневого вибуху.

Одним з учасників тих незабутніх подій є солонянець Микола Дмитрович Зайцев. Чи була прихильною доля до цієї людини, що саме дозволило вижити у екстремальних умовах служби на місцевості з критичним рівнем радіації? Про це наша незвична і правдива розповідь зі своєрідним присмаком.


Того квітневого дня люди, як зазвичай, дружно попрямували до пам’ятного знаку напроти райдержадміністрації, щоб у черговий раз віддати шану учасникам, ліквідаторам аварії в Чорнобилі. І не гучномовці тривожили весняну тишу Солоного, а проникливі слова молитви отця Миколая, які лягали на серце тихим смутком і печаллю.

Микола Дмитрович Зайцев на мітинг не пішов. Мабуть вперше за всі останні роки. Хоча в центр вийшов, у банківському терміналі перевірив залишок грошей на своїй пенсійній картці. Дістав з нагрудної кишені і жменю нагород за чорнобильські події. Знаки і значки, а ось чи то орден, чи медаль «За мужність». На звороті стоїть номерний знак.

- Для мене мітинг не такий вже й важливий, або оте чествування, - говорить ветеран, ніби із собою розмовляє. - Чорнобиль ось тут в мені сидить…

І красномовно постукує долонею по грудях.

Ті події М.Д.Зайцев пам’ятає так чітко, ніби це буквально вчора було. Коли сталася аварія на атомній станції, служив старшиною дорожньо-патрульної служби на посту ДАІ. «Зверху» прийшов наказ негайно направити у відрядження до Чорнобиля одного з інспекторів. Для тодішнього керівника підрозділу М.М.Волошина це була справжня головна біль. З одного боку все нібито й просто. Люди ж при погонах, віддай лише наказ. А ось з іншого… Микола Михайлович поступив тактовно. Переговорив з кожною сім’єю окремо. Саме з сім’єю, а не лише з підлеглими. І несподівано почув, зрозумів, що ніхто до Чорнобильської зони не тільки не бажає, а й просто не хоче їхати ні за які гроші. Особливо категорично проти такого відрядження виступили жінки. І зрозуміло чому.

Останнім у цьому переговорному процесі був М.Д.Зайцев. У нього саме не заладилося сімейне життя. З дружиною опинилися, як-то кажуть, по різні боки барикад, був період душевної депресії.

- Коля, поїдеш? – коротко запитав командир.

- Якщо треба – поїду, - також лаконічно відповів підлеглий.

Дали в дорогу службового «Москвича», талонів на бензин із запасом. Але найбільшу користь все ж мала розмова із В.П.Шапошником, провідним хірургом районної лікарні, поради якого практично і врятували життя.

- Будеш у Чорнобилі – пий частіше червоне «Каберне», «Кагор». Не буде – горілку, спирт, самогон у крайньому випадку. Це допоможе від радіації, виживеш, - з властивою прямотою наставляв у дорогу лікар.

Далі буде.




Микола ТКАЧУК, відповідальний редактор,

член НСЖУ

31 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі