Гірка правда Чорнобиля

14 грудня – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Саме цієї дати в 1986 році над зруйнованим її четвертим енергоблоком було завершено спорудження захисного саркофагу. По суті, це була перша серйозна та важлива перемога над зловісним атомом, який вирвався з-під контролю людини після квітневого вибуху.

Одним з учасників тих незабутніх подій є солонянець Микола Дмитрович Зайцев. Чи була прихильною доля до цієї людини, що саме дозволило вижити у екстремальних умовах служби на місцевості з критичним рівнем радіації? Про це наша незвична і правдива розповідь зі своєрідним присмаком.


Того квітневого дня люди, як зазвичай, дружно попрямували до пам’ятного знаку напроти райдержадміністрації, щоб у черговий раз віддати шану учасникам, ліквідаторам аварії в Чорнобилі. І не гучномовці тривожили весняну тишу Солоного, а проникливі слова молитви отця Миколая, які лягали на серце тихим смутком і печаллю.

Микола Дмитрович Зайцев на мітинг не пішов. Мабуть вперше за всі останні роки. Хоча в центр вийшов, у банківському терміналі перевірив залишок грошей на своїй пенсійній картці. Дістав з нагрудної кишені і жменю нагород за чорнобильські події. Знаки і значки, а ось чи то орден, чи медаль «За мужність». На звороті стоїть номерний знак.

- Для мене мітинг не такий вже й важливий, або оте чествування, - говорить ветеран, ніби із собою розмовляє. - Чорнобиль ось тут в мені сидить…

І красномовно постукує долонею по грудях.