Гіркий аромат гаванської сигари

Мої колеги не раз казали: «Який же ви молодець, що не палите». А я й сам знаю, що молодець. І як тільки іншим не доходить до свідомості вся недоречність дружби з тютюном. Хоча для правди сказати, сам почав палити цигарки ще з шестирічного віку. Це вже потім кинув. Мені й аромат кубинських сигар довелося спробувати на смак. З цим пов’язана досить таки цікава історія.

На той час працював старшим слідчим відділення районної міліції. Холодної, надзвичайно сніжної зими в колгоспі імені Петровського було здійснено пограбування птахоферми. Вона тоді розташовувалася на краю Башмачки при в’їзді до села. Ось чому зловмисникам здійснити свій план вдалося без особливих зусиль. Вечірньої пори, непоміченими, група незнайомих людей вдерлася до комірчини, в якій грівся біля «буржуйки» сторож. Зв’язали його. Ще й кляпа до рота засунули, щоб не здіймав галасу. Набили мішки колгоспними півниками, курочками та й були такими.

Замерзлого, геть задубілого сторожа вивільнили з полону лише вранці, коли пташниці прийшли на роботу. Викликали нашу оперативну групу. Одразу ж стало помітним дилетантство грабіжників. Було їх всього чотири чоловіки. Про це свідчили сліди на снігу, які ніхто навіть і не намагався приховати. По них пройшлися степом і несподівано знайшли увесь награбований вантаж. Саме чотири мішки із здобиччю лежали прикиданими в глибокому снігу, від яких шлях кримінальної четвірки пролягав убік дороги.

З урахуванням власного практичного досвіду слідчого вважав справу малоперспективною. Логічно було припустити, що пограбування птахоферми відбулося абсолютно не сплановано, злодії не мали під рукою мобільного автотранспорту. Хто ж тепер може повернутися за своїм награбованим збіжжям з урахуванням таких ось нелогічних вчинків? Але…

Разом з начальником відділення кримінального розшуку Катланом Миколою Івановичем вирішили не те, щоб ризикнути, але використати бодай останній шанс, щоб затримати зловмисників. Хоча б для заспокоєння власного сумління. Ось так виник варіант організувати засідку.

Чи знає хтось про таку форму оперативно-пошукової роботи? Коли лютий місяць справді лютує в засніженому степу, видуваючи останні залишки тепла з тіла. Коли табельний пістолет абсолютно не гріє душу, а лише свідомість, що допоможе у скрутну хвилину. Ось і водій районного відділу міліції Морозенко Юрій Сергійович востаннє прогрів двигуна міліцейського «газика» і вся оперативна група заклякла в очікуванні, прислухаючись до темряви.

І що ви думаєте, засідка не виявилася марною. Під’їхало дорогою таксі, темні постаті рушили в степ за своїми лантухами. Мабуть, що півники і курочки бентежили не лише душу, а можливо й шлунок людей, які стали на шлях криміналу.

Після такої ось «здобичі» оперативників, прийшов час і для слідчого. Вдалося швидко встановити імена всіх злочинців, визначити роль кожного в операції, яка мала явно кримінальний відтінок. Таксист виявився ні при чому, його просто найняли за відповідну плату здійснити цю поїздку. А ось іншим зловмисникам довелося сісти на лаву підсудних, міру покарання для кожного визначив суд.

Прийшов час розповісти і про сигари. Вони були справжні, кубинські, виготовлені в самій Гавані. А вручила їх, як подарунок, дружина одного із підсудних. Вже після судового засідання. Дуже вагався, чи приймати оті дві сигари. Проте жінка пояснила, що цей маленький презент за чесне ведення слідства. Її чоловікові ніхто не спробував навісити зайвого, отримав те, що й заслужив. Бо злочиний шлях обрав сам.

Подарунок врешті-решт довелося розкурити у присутності інших оперативних працівників райвідділу. До цих пір пам’ятаю аромат тієї сигари, вона мала міцний, але все ж гіркуватий присмак. Більше цигарок до рук ніколи не брав.


Анатолій ХРИСТУЛЕНКО, ветеран Солонянського райвідділу внутрішніх справ

17 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі