• Olena Reynat

Де народилася, там і пригодилася

«Я йду з посади задоволений та щасливий, адже ми не просто зберегли газету і зробили справу, у яку майже ніхто не вірив, а стали її розвивати…», – до цих справедливих рядків з нещодавно опублікованого матеріалу «П’ять років – політ нормальний» вже колишнього редактора газети «ВПЕРЕД», звернувся невипадково. Бо це повідомлення для багатьох читачів було справді несподіваним і відразу ж подумалося: «Невже той політ обірвався?»


Дійсно, Ігор Олексійович Іванов був людиною принциповою і відповідальною, був справжнім новатором, зумів надати газеті «людський вигляд», мав цікавий стиль життя, свою індивідуальність… І це за часів, коли газета перебувала в зоні ризику. На диво – її зуміли врятувати. Тому і називаю Ігоря Олексійовича редактором-рятівником. А з якої ж причини покинув посаду? Це треба у нього запитати. Хоча, треба сказати, існують унікальні і непередбачувані загадки життя. Підтвердити, погодитися з цією думкою може і солонянка Кулик Людмила Олександрівна, якій доля теж не запропонувала великого виграшу або вигоди. Погодилася очолити колектив редакції, знаючи, що не все так буде гладесенько і рівнесенько.

Як кажуть, де народилася, там і пригодилася. Так можна сказати і про газету «ВПЕРЕД» і про її нового редактора. Як бачимо, Кулик Людмила «пташка» смілива, не полохлива. Своїм рішенням вона багатьох приємно здивувала. Бо так, «без репетиції, вперше вийти на сцену», не кожен наважиться. Не втратити б лише те, що було досягнуто, а можливо побачимо нове пожвавлення на редакційному небосхилі. Тільки не розчарування. Саме цього чекають читачі від Людмили Олександрівни.

Інструментом для досягнення такої мети раніше вважався найуразливіший вислів: «Було б бажання!» На жаль, сьогодні на одному бажанні далеко не поїдеш. Як на мене, повинні ще бути неймовірна витримка і терпіння, внутрішня іскра, відчуття творчого азарту, не відкидаю і маленькі творчі дивацтва. А ще – надійно повинен працювати «барометр совісті, справедливості, відповідальності».

Людмила Олександрівна робить лише перші мікрокроки на посаді редактора. Будемо сподіватися, що згодом розмах крил цієї «пташки» стане достатнім, щоб «долетіти» до 90-річного ювілею газети, а потім і до 100-річного.

Звичайно, на одному «куликівському» ентузіазмі газета фактично не втримається. Навіть «куликовська» битва нічого не вирішить. В умовах, коли всюди панує Інтернет, коли в багатьох до вух поприростали мобільні телефони, досягти збільшення тиражу газети стає все проблематичніше. Та не дивлячись на цю складну ситуацію, крізь туман десятирічь виразно бачу і чую тих, хто творив і писав історію «ВПЕРЕД»: «Збережіть газету!» Тож і в даному разі Людмила Олександрівна може стати уособленням виконання цієї вимоги. Ось чому з великою симпатією ми називаємо це ім’я, яке вселяє нас вірою і надією в те, що «ВПЕРЕД» була і залишиться щирим другом читача, з яким пліч-о-пліч пройшли історичні випробування минулого і нинішнього століть.

Григорій Петренко, ветеран журналістики,

член НСЖУ

44 перегляд0 коментар