Джентльмени удачі. З блокнота слідчого міліції

На території району в середині 70-х була і є нині колонія суворого режиму ЯЄ 308/21. Тоді в установі, що знаходиться в селі Аполлонівка, утримувалося близько 2500 засуджених. Працювало серйозне виробництво по виготовленню бочок, інвентарю для сільського господарства. При чому, у три зміни.

Взаємостосунки між засудженими мали непростий характер. Ось чому доводилося не раз бувати всередині колонії, знайомитися з ділами «зеків». Хто з них не мріяв про волю, швидше закінчення строку? Але прискорити цей процес було неможливо. Кожний утриманець тут знаходився з двома і більше судимостями. Хіба що…

Територія «зони» мала серйозне огородження. Це металева сітка з колючим дротом, дерев’яний паркан заввишки 2 метри. Далі йшла контрольно-слідова полоса, за якою стежили солдати роти охорони. Знову тепер вже високий кам’яний мур зі шлакоблоку, оздоблений колючим дротом. По периметру – спостережні вишки. Як можна здолати ці перешкоди?

І несподівано ранньої пори, на світанку – «Тривога!» Волає над усією територією сигналізація, подають голос сторожові собаки. З ревінням два ЗІЛ-150, перероблені під пожежні автомашини з бочками, несуться на огорожу. Побіг!

Чотирьом зловмисникам, таким собі джентльменам удачі, задумане вдається частково здійснити. Перша машина на ходу протаранює усю внутрішню і зовнішню огорожу. Але далі несподівано впирається у велике товсте дерево, наявність якого не змогли передбачити втікачі. Біжать до пролому солдати з автоматами. Проте назустріч від другої машини вилітає граната, чується вибух. Втікачі озброєні?!

А зеки не марнують час. Через утворений пролом зникають у напрямку річки Мокра Сура і їхній слід губиться в густих очеретах. Проте погоню вже організовано за всіма правилами. Кільце навколо втікачів стискається, робляться попереджувальні автоматні черги і команда у мегафон про негайну здачу. «Не стріляйте! - чується від води. – Виходимо…»

Цю справу мені довелося дуже детально розслідувати. Організатором побігу виявився уродженець міста Києва Махонін, який вже мав репутацію у злочинному світі. За останній розбій із застосуванням зброї отримав 15 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Йому втрачати, як-то кажуть, нічого. А ось посібнику Чорноіваненку на волю виходити через 1 рік і 8 місяців. Який смисл підриватися в біга? «За компанію, лихий поплутав», - зізнавався пізніше в ході допиту.

На замовлення Махоніна майстрами-умільцями колонії таємно було виготовлено наган з барабаном, який стріляв металевими шариками. В ході наступної експертизи з’ясували: така зброя на відстані 10 метрів прошивала 10-міліметрову дерев’яну дошку наскрізь. Отже, все серйозно.

Ватажок групи власноруч намалював креслення нагану, а виготовлення деталей доручив різним людям. Ті професійно виточили ще й три ручних гранати. Спеціальна форма робила їх осколково небезпечними.

Слідство закінчено, справу мною було передано до суду. І це дозволило зайнятися іншою невідкладною роботою. Але крапку в цій історії, виявляється, ставити було ще ранувато. Через деякий час, на виклик суду, злочинців зі слідчого ізолятора в Дніпропетровську привезли до Солонянського райвідділу міліції і усіх разом помістили до однієї камери. Чомусь ніхто не звернув уваги, що папки на їхніх особистих справах помічені червоними полосами – схильні до побігу.

Через п’ять днів побіг і стався! Знову ж таки Махонін запропонував подільникам розібрати стіну камери за допомогою загостреної ложки. Це стало можливим тому, що у швах кладки було мало цементу, переважно пісок. Його і виносили невеличкими порціями під час прогулянок. А на стіну, щоб ніхто не помітив підготовки до побігу, приклеїли газету.

Тихої ночі, коли черговий наряд райвідділу знаходився у напівдрімотному стані, четвірка знову опинилася на свободі. Досить швидко дісталися траси, перейшли її і опинилися в селі Башмачка. Виламали замок у першому ж магазині, переодяглися в усе нове, прихопили з собою харчів на дорогу.

Знову втікачі на трасі. Побачили на узбіччі автомашину «Москвич», якою подружжя разом із п’ятирічним сином поверталося з моря додому, і саме перепочивало. Заволодівши транспортним засобом, почали рух у бік міста Нікополя. Коли закінчився бензин – дісталися одного з колгоспних гаражів і пересіли вже на вантажну автомашину.

А в цей час у Солонянському райвідділі організували погоню за втікачами. Передали необхідні орієнтировки своїм запорізьким і нікопольським колегам. Підключилося обласне управління внутрішніх справ, було оголошено операцію «Перехват».

Коли патрульні Державтоінспекції виявили втікачів на території Нікопольського району, запропонували їм зупинитися. Відбулася коротка погоня, після якої злочинці залишили вантажівку і розбіглися за домовленістю у різні боки по полях. Та їх врешті-решт затримали.

Наслідки цього інциденту були дуже серйозними. Приїхав міліцейський генерал, який власноручно давав оцінку діяльності правоохоронців. І окремі наші співробітники, за втрату пильності, отримали стягнення. Так що історія з подвійним побігом джентльменів удачі невипадково залишилася у пам’яті.

Анатолій ХРИСТУЛЕНКО, ветеран Солонянського райвідділу внутрішніх справ


25 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі