• Olena Reynat

Дитяча образа

Шкільний двір майорить квітами, палахкотить червоними галстуками, білосніжними сорочками хлопчиків та фартушками дівчаток. Білі атласні банти прикрашають дівочі голівки. Тепле вересневе сонечко ще не хоче відступати, віддаючи перевагу осені. Воно лагідно зігріває подвір’я, хоча в небі вже і пропливають перші хмаринки. Це день - 1 вересня!

Всі усміхнені, радісні, і вчителі, й діти. Через кілька хвилин, після промови директора школи, учні випустять в небо голубів. А ті покружляють над головами, ніби бажаючи успішного навчального року. Тільки вона, тримаючи в руках голуба, стояла і плакала. По зовсім ще дитячому обличчю текла пекуча сльоза.

Її рідний клас, в якому навчалася, знаходився напроти. Всі до болю знайомі обличчя тепер розпливалися у мареві сльози. Від цього пекуча біль стискала маленьке серце. А поруч у шерензі стояли вже незнайомі їй учні. Це був клас, який з’єднали з інших сільських шкіл, де не було восьмирічки. Вони шепотілися між собою. Мовляв, і чого та дівчинка плаче?


Перед цим більше півроку довелося пролежати в лікарні з ревматизмом суглобів. Через хворобу, пропущені заняття і не перевели до наступного 8 класу.

Тепер, коли пройшли роки, аналізує минулі події. Очевидно, що той день став переломним у житті. А хіба не могли їй допомогти вчителі, давати шкільні завдання у лікарню? Там мала багато вільного часу, щоб оволодіти програмним матеріалом, здати екзамени і навчатися подалі зі своїми товаришами. Тепер ось школярі взагалі дистанційно вчаться.

Доводилося говорити ночами зі своїми думками. Чому ніхто цього не запропонував, навіть не згадав про неї. Чому мама не звернула увагу? Хіба не розуміла, що її донька відстане на рік від своїх ровесників?

А тоді, на урочистій лінійці, підійшла вчителька Галина Феодосіївна. Не хочеться називати прізвище, бо життя пройшло поряд із її дітьми, які порядні, гідні суспільству люди. Була ця жінка як недоступна бетонна стіна. Мало хто бачив її посмішку. Гарна, зібрана, завжди охайно вдягнена. І тим не менш холодом віяло від постаті. Вона навіть прізвиська серед дітей не мала, бо не було до чого причепитися. І ось своїм рівним, льодяним голосом, але так, щоб почули інші діти, порадила не розп