ДО ІСТОРІЇ ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКОГО ХРАМУ СОЛОНОГО

Початок у № 12 від 27 березня, 10 квітня ц.р.

23 липня 1895 року був висвячений на священика у село Солоненьке студент Харківської Духовної Семінарії Олександр Недригайлов. Це був надзвичайно енергійний парубок. Через два роки відбувся місіонерський з’їзд, де вчорашній студент увійшов до його складу від Катеринославського повіту як голова Волоського місіонерського комітету. А в серпні 1897 року отця Олександра призначили Слідчим 2-го округу церков Катеринославського повіту. У 1900 році його вже нагородили набедреником, а до 11 травня 1902 року (дня пам’яті святих Мефодія і Кирила, первоучителів слов’янських) – Біблією від Святійшого Синоду за особливий труд, старанність і ревне ставлення з благоустрою Школи грамоти, якою він завідував у Солоненькому. Напевно, що зневірившись пробити церковно-приходську школу, священик Недригайлов влаштував Школу грамоти – дворічний навчальний заклад, який перебував у віданні Синоду. Там вчили елементарним навичкам, і навчання обмежувалося заучуванням молитов, початковим вмінням читати, писати та рахувати. Через те, що такий активний і перспективний священик відсутній в подальшому єпархіальному житті, то ймовірно це саме він брав участь у російсько-японській війні – спочатку на панцерному крейсері «Адмірал Нахімов» (травень 1903 року), а потім судновим священиком на ескадреному панцернику «Імператор Олександр III», який брав участь у Цусімскій битві і затонув 14 травня 1905 року. Ніхто з команди панцерника не врятувався, в тому числі судновий священик Олександр Недригайлов.

У 1897 році Єпархіальне начальство подякувало парафіянам Петро-Павлівської церкви с.Солоненького, дворянину Степану Михайловичу Слоновському і землевласникам Абраму і Григорію Бергманам та Я.І. Захар’єву за пожертвувані ними дзвони в зазначену церкву вартістю 414 руб 23 коп. Щтаб-ротмістр Слоновський володів маєтками біля с.Василівка Солонянської волості і с.Миколаївка Федорівської волості. Хто такий Захар’єв незрозуміло, були землевласники Захар’їни в Катеринославському повіті, може хтось з них. Цього року в парафії Петро-Павлівської церкви тимчасово мешкав селянин Березівки Дімітрієвського повіту Курської губернії Костянтин Комаров, який пожертвував ще й панікадило вартістю 190 карбованців.

І ось ми підібралися до такої непересічної особистості, як Прокопій Тимофійович Драгожинський, що народився у 1879 році в родині псаломщика села Дмитрівка Павлоградського повіту. Батька його, вже як заштатного псаломщика Покровської церкви села Орловщини Новомосковського повіту, сам Імператор за поданням Святійшого Синоду у 1901 році нагородив золотою медаллю з написом «За усердіе» для носіння на шиї на Аннінській стрічці за 50-річну службу. Брат його Тимофій Тимофійович Драгожинский, 1872 р.н., закінчив Катеринославську Духовну Семінарію і служив другим священиком с.Василівка Слов’яносербського повіту, потім в Семенівці Запорізької області та в Лисичанську.

27 травня 1890 року помирає псаломщик Софіївської церкви м.Нахічевані Марко Драгожинський. Тож Прокопій у 1892 році, після закінчення духовного училища, зовсім не випадково направився в ту саму церкву на місце Марка.

У 1899 році Прокопій Драгожинський закінчив Катеринославську Духовну Семінарію і спочатку служив у Солоному дияконом, а 29 червня 1901 його висвятили на ієрея Петро-Павловської церкви. Якраз у цей час в Солоному перебував художник Василій Оникійович Строменко, 1880 р.н. Але, на жаль, стосунки двох молодих людей не склалися. Василь Оникійович товаришував з Дмитром Яворницьким і багатьма відомими особами, займався археологією і почувався в центрі подій. Строменко писав копії картин для храмів, зокрема для Покровського, проте нема згадки, щоб він щось написав для Петро-Павлівської церкви. Однак Василева бабуся полюбила молодого священика і добре до нього ставилася. На жаль, ім’я бабусі не збереглося для історії, бо знаменитий онук у листах жодного разу не назвав його.

Складається враження, що Василь Оникійович при зустрічах зі священиком кожного разу чіплявся до нього, демонстрував свій атеїзм і критикував Святе Писання. Так, 25 лютого 1902 Строменко пише Яворницькому з Солоного: «Дома все благополушно. Піп притих. Разів з три приходилось спіткаця з ним, так гаспид зразу і вшиваїця». У той самий час він описує з захопленням свою зустріч з якимсь священиком Васильковським з Нікополя: «Це перший піп, із тих, що мені доводилось бачить, що з ним можна балакать, як з чоловіком. Він так розумно дивиться на науку і так підкопуїця під Святе Писання». Залишимо в дужках, що то вже за священик, який підкопується під Святе Писання.

20 грудня 1902 року Строменко описує Яворницькому з його точки зору кумедний випадок: «Завелись у нас із бабою богословські диспути ось з якого побиту. Оце на днях та ходив піп з молитвою, а в нас саме баба була. І тіко ото побачила, що він до хати наближаєця, та зараз до мене: «Гляди ж міні, як увійде батюшка, то ти, як слід, з ним привітайся, благословення візьми». А я прямо з жартів і ляпнув: «Підіть, кажу, та заверніть єго, щоб не йшов, а то єй-Богу вижену». Мати так і завмерла, а баба хвилин кілька стояла нерухомо, мов скам’яніла. Я побачив, що наробив шелесту, та й вийшов у другу хату».

При Драгожинському 21 січня 1904 року довелося знову відзначитися спадковому почесному громадянину Герману Бергману. Єпархіальне начальство висловило йому подяку за пожертву 200 крб на фарбування всередині Петро-Павлівського храму.

Отець Прокопій у Солоному і одружився. Його обраницею стала Варвара Василівна Семенова, 1885 р.н., родом з Гришино Бахмутського повіту (Красноармійськ, Покровськ). Мало подружжя трьох дітей – 1903, 1905 і 1908 років народження, двох з них звали Василь і Віра. Коли у 1905 році у Солоному йшла революційна колотнеча, якою верховодив Василь Оникійович Строменко, то нема і згадки, щоб отець Прокопій брав у ній якусь участь. У вересні 1905 року він назавжди покинув Солоне і перемістився до Свято-Миколаївського храму, що знаходився на вокзалі ст. Гришине Катерининської залізниці з досить пристойною платнею. Якщо іншим священикам з казни платили щонайбільше 200 крб на рік, то отець Прокопій отримував від Управління Катерининської залізниці 900 крб на рік, а його псаломщик – 300. Також він стає законовчителем Гришинського 2-класного залізничного училища. Саме у Гришино отець Прокопій почав себе проявляти і невдовзі, після переїзду, відстояв від шибениці якихось Луньова, Якзюзова і Кутова.

21 вересня 1909 року Драгожинський брав участь у З’їзді духовенства Катеринославської єпархії (всього 34 особи) у якості діловода. У 1913 році його нагородили скуфією. Через п’ять років після Жовтневого перевороту його заарештували на три тижні як контрреволюціонера. Потім Прокопій Тимофійович приєднався до обновленської течії – розкольницького руху, що виник після Лютневої революції 1917 року. Обновленці декларували «оновлення Церкви» – демократизацію управління та модернізацію православного богослужіння, та при тому виступали за цілковиту підтримку радянського режиму.

Далі буде

Ірина КОНОВЕЦЬ-ПОПЛАВСЬКА,

громадський кореспондент, краєзнавець

51 перегляд0 коментар