ДО ІСТОРІЇ ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКОГО ХРАМУ СОЛОНОГО

У 1923 році храм в Гришино закрили, а будівлю переобладнали під Клуб залізничників. Через два роки отець Прокопій брав участь у роботі українського Помісного Собору в Харкові як делегат від Донецької єпархії, а в 1928 році – Московського Помісного Собору від українського Священного синоду. Мав від українського синоду чотири нагороди: палиця (частина облачення, у формі ромба, яка носиться на стегні), хрест із прикрасами, митра та сан протопресвітера. Та згодом Московська Патріархія анулювала всі нагороди від обновленчества.


У 1931 році Свято-Миколаївський храм відродив свою діяльність, але вже в приватному будинку. Старостою цієї церкви була дружина Варвара Василівна. Таким чином, завдяки феноменальності Драгожинського, церква в Гришино проіснувала аж до 1938 року. Після того, як комуністи припинили її діяльність, Прокопій Тимофійович працював по 2 місяці рахівником артілі «Робітник» та на пивному складі, звідки був звільнений за скороченням штатів. Коли прийшли німці, то жителі Червоноармійська просили отця Прокопія сховатися, та він відповів, що від свого народу тікати не збирається. У листопаді 1941 року Драгожинського призначили настоятелем Миколаївського храму у Червоноармійську, крім того і благочинним. По району він відкрив одинадцять храмів і забезпечив проведення там церковної служби. Комендатура Красноармійська давала вказівки проповіді виголошувати лише українською мовою.


У 1943 році повернувся радянський режим, і Драгожинський з дружиною були відразу заарештовані за співпрацю з німецькою владою. Спеціальна колегія обласного суду Сталінської області засудила його до позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією особистого майна. Священик написав касацію, і справу надіслали на перегляд. Все містечко стало на захист свого священика. Свідки один за одним розповідали, як Церква допомагала вижити як мешканцям Гришина, так і полоненим червоноармійцям. Парафіяни збирали для них кошти, готували гарячу їжу і носили в табір військовополонених.

На суді в останньому слові Прокопій Драгожинський сказав: «Я тепер погано почуваюся, після першого суду я важко занедужав, я вже старий і відчуваю безмежну слабкість. Я хочу сказати, що зовсім не маю здоров’я. Враховуючи все це, і усвідомлюючи, що жити мені залишилося небагато, я прошу суд дозволити мені старому хоч померти спокійно. Я впевнений, що ви, громадяни, все це усвідомлюєте і те, що я ні в чому не винуватий і винесете визвольний справедливий присуд ... Я люблю свою батьківщину і молився за неї, молився за її воїнство і з цим йду зі сцени». І сталося неймовірне: Судова колегія виправдала як Прокопія Тимофійовича Драгожинського, так і його дружину Варвару Василівну. Подальша їх доля невідома.

25 березня 1906 року висвячений у священики Петро-Павловської церкви псаломщик з с.Воскресенка, Олександрівського повіту, учитель Закону Божого Іоан Миколайович Максимòвич, 1882 р.н. Через чотири роки він вже перемістився до Андріївки Олександрівського повіту і перебував там до 1913 року на казенній платні 115 крб 72 коп на рік.

8 серпня 1910 року з Олександрополя Катеринославського повіту до нас приїхав випускник Катеринославської Духовної Семінарії Микола Васильович Новітченко, 1879 р.н., на казенну платню 294 руб на рік. У 1912 році отця Миколая нагородили набедреником, а 4 серпня того ж року єпархія оголосила йому а також селянам Науму Строму і Сильвестру Остапченку подяку за те, що вони спонукали парафіян до пожертвування на придбання дзвонів у 600 крб та чаші в 60 крб. Також подяку висловили міщанці Олександрі Шлянровій за пожертвування церковного начиння на 96 крб. У 1913 році Микола Новітченко перемістився до Катеринослава. Батько його, Василь Васильович, 1855 р.н., був псаломщиком-дияконом с.Пушкарівка, та 21 серпня 1913 року він був звільнений за штат і незабаром помер. Тому в 1916 році Новітченко Наталія, вдова диякона Василія, з дочкою Марією отримували пенсію від єпархії 12,50 крб на рік. Пенсію одержував і 37-річний Новітченко Микола Васильович, як заштатний священик, у розмірі 33,33 крб. При цьому він працював законовчителем приватної гімназії Римми Федорівни Ващук (Троїцька, 8) і в приватному жіночому училищі Софії Іванівни Степанової (Казанська, 1), а проживав на вулиці Юр’ївській (Шпіндяка, Троїцька) у власному будинку.

18 серпня 1913 року в с.Солоне прибув на священицьке місце викладач Закону Божого початкових училищ м.Катеринослав Макарій Аврамов. У травні 1915 року Єпископ Катеринославський і Маріупольський Агапіт їздив селами для огляду церков і шкіл. Тож в неділю 31 травня 1915 року в Петро-Павлівській церкві була проведена урочиста літургія архієрейським чином. А 4 листопада 1916 року Макарій Аврамов вже перемістився до Наталівки Олександрівського повіту. Але і там не затримався, а через рік поїхав служити в Михайлове-Лукашеве того самого повіту.

У Солоному утворилися вакансії, які ніхто не поспішав зайняти. «Катеринославські Єпархіальні відомості» розмістили таке оголошення: «При Петро-Павловській церкві с.Солоненькаго з 4 листопада 1916 року за штатом передбачено священик і псаломщик; парафіяни чоловічої статі 1730 душ; платні належить 400 крб; причт користується процентами з капіталу в 200 крб; землі причта і левада 62 десятини 1568 кв. саж.; квартира є, але не зовсім відремонтована».

Якийсь час священиком тут служив знайомий нам Іоан Максимòвич, але протягом 1917 року це місце знову залишалося вакантним.

Тепер подивимося на решту причту. Були це диякони – помічники священика при здійсненні церковної служби. Самостійно стояти на християнському зібранні і здійснювати таїнства вони не мають права. Нам відомий лише один диякон – Федір Некрасов, 1851 р.н., колишній вихованець Орловської Духовної Семінарії. З 10 жовтня 1889 року його призначили у Солоне спочатку псаломщиком, а в 1895 році він був висвячений у диякони. У 1901 році Некрасов переїхав у с.Романково, і принаймні до в 1913 року працював там з казенною платнею 54 крб на рік.

Псаломщики – це служителі православного храму, які регулюють спів і читання на криласі. Їх ще називали дяками, дячками, причетниками. Ми називаємо їх на російський лад псаломщиками, щоб не заплутатися. Втім Панас Мирний теж вживав цей термін: «Вони у нас за псаломщика у церкві та й учителюють». Є ще термін псаломник, але його також вживають у двох значеннях – псаломщик та Псалтир.

Закінчення у наступному номері.


Ірина

КОНОВЕЦЬ-ПОПЛАВСЬКА, громадський кореспондент,

краєзнавець

17 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Закінчення. Початок у №№ 25-29 ц.р. Вчені займалися наукою, іноді провадили науково-практичні експедиції. Так 9–13 вересня 1942 року під керівництвом Архангельського науковці Зубенко, Моцний, Мороз

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Продовження. Початок у №№ 25-28 ц.р. У вересні 1930 року Василя Михайловича направили до Північно-Кавказького краю секретарем Сальського РК ВЛКСМ, а слідом - в радгосп «Гігант» (це перший зерновий рад