• Olena Reynat

Дуже довгий шлях додому

Чорна звістка з фронту залетіла до Солонянського краю в останній день березня. Але дуже довгим видався шлях нашого земляка Олександра Резніченка до рідної землі. Ось такими є реалії цієї кривавої війни.


РФ завдає руйнувань і людських втрат на всіх напрямках фронту. Часто кажуть, що війна відбирає у нас найкращих. Мабуть, у цьому є доля правди. Бо кожна новина про прощання із загиблими захисниками має багато епітетів, співчуття, звеличення. Для кожної громади загиблий – це власний герой, який ціною свого життя дав можливість нам жити і виживати.

І ось тепер Резніченко Олександр Володимирович. Мужній батько, чоловік, брат, наш земляк, Герой.

Народився 25 липня 1973 року в селищі Солоному в сім’ї робітників. Батько, Резніченко Володимир Іванович, водій, мати Алла Павлівна - комірник.

У 1988 році закінчив вісім класів Солонянської середньої школи і вступив до Солонянського ПТУ-84. Спеціальність - кухар. Потім армія. Служив у автоматизованому батальйоні в м.Біла Церква, отримав звання молодшого лейтенанта.

Після служби працював у виправній колонії в с.Аполлонівка. Потім слюсарем в комунальному господарстві.

У липні 2014 року, Олександр пішов добровольцем в зону АТО у складі розвідувальної роти 17-ї окремої танкової бригади, мав позивний «Резя». Прослужив 14 місяців, повернувся додому. Але почуття обов’язку завжди було притаманним цій людині. Побувши вдома майже рік Олександр знову пішов добровольцем на війну. Проходив службу розвідником у складі 93-ї бригади. Потім знову рідний дім, улюблена робота.

З моменту початку агресії РФ звернувся до райвійськкомату, був мобілізований до лав ЗСУ і направлений у місця бойових дій. 31 березня під час проведення бойової операції нашого земляка не стало. За вісім років страшної війни це вже 21 загиблий Герой Солонянщини...

Всі поховання стають тяжким випробуванням для людей. Але прощання із Олександром під завивання сирени біля Дошки пам’яті загиблих Героїв було чи не найтяжчим…

Ми кожного дня молимося, прохаємо Господа, аби дав нашим хлопцям сили, витримки, щоб всі воїни повернулися до своїх рідних домівок живими, здоровими і з Перемогою. Рідні Олександра Резніченка також на це розраховували. Але не судилося…

Солонянці висловлюють найщиріші співчуття з приводу тяжкої втрати Резніченка Олександра рідним, близьким, друзям та побратимам.

Кажуть, воїн помирає двічі. Перший раз, коли зупиняється його серце в бою за свою Батьківщину, а вдруге - коли помирає пам’ять про нього та його подвиг. Ми ніколи не забудемо наших Героїв. Пам’ятаємо їх.

Слава Героям! Слава Україні!

97 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі