• Olena Reynat

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Продовження. Початок у № 25 від 26.06.2021.

У 1914 році Євгену Моцному запропонували роботу в с.Романкове Катеринославського повіту (понад 1000 дворів), куди за ним переїхала і вся родина. Викладав він, швидше за все, в двокласній школі Міністерства народної освіти. Дім Моцних був гостинним. Діти приводили на вечорниці своїх друзів, і молодь чаювала за довгими нескінченими розмовами про те, як вони будуватимуть прекрасне майбутнє. Марія Оникіївна ставила самовар, діставали з шухляди цукор. Коли чай випивали, йшли до мами: самовар закінчився, а цукор ще є, ми доллємо? Потім прийшов лютий 1917 р., а зрештою закінчився і цукор… Керенський почав робити якісь незрозумілі реформи, всі чекали на поліпшення життя. Лише потім зрозуміли, що покращення треба робити своїми власними руками.

У 1925 році Солонянська влада пообіцяла Євгену Моцному непогані умови для роботи, тож родина повернулася до рідної оселі. Викладав Євген Федосійович фізику і математику. Педагог він був суворий, учні згадували, що за помилки нерідко стукав лінійкою по пальцях, але то була поширена практика в ті часи. Крім роботи у школі він захоплювався бджільництвом, садівництвом, навіть на кілька місяців їздив до Івана Мічуріна переймати досвід, посилав свої рослини на різноманітні сільгоспвиставки, і мав якусь нагороду, медаль, чи то значок від ВДНГ. За поглядами вважався ліберально налаштованим.

Микола Васильович Слісаренко (1926-1996) у своїх спогадах відзначав: «У Моцного був гарний колодязь з доброю водою і туди часто ходили люди з усього краю, хоча це було не так вже й близько. Виходимо на толоку. Там шум і гам. Кругом никають люди, грає гармонь, танці. Тут же йде торгівля пивом, горілкою. Вози з усіляким реманентом розміщуються рядами, тут же коні, корови, свині. Потім в ряд вибудували намети, накриті брезентом, де [продають] різні солодощі, іграшки і т.ін. Ще далі, майже аж до Моцного, встановлена ​​карусель, там під веселу музику можна покататися на різних колисках і звіринах, встановлених на каруселі».

Помер Євген Федосійович десь в середині 30-х років ХХ сторіччя.

Подружжя Моцних поставили на ноги чотирьох дітей. Всі вони провели щасливе дитинство у Солоному і виховувалися в атмосфері любові до рідної землі. Наступна генерація Моцних-Строменко – це той прошарок української інтелігенції, який мав будувати благословенну Україну, про яку вони мріяли з юних років. І до цього вони мали хист, наснагу і всі початкові умови, які для них створили попередні покоління. Та доля їх випала на непрості часи.

Моцний (Сагайдаковський) Олександр Євгенович народився 22 лютого 1902 року. До революції в Солоному працювали два однокласних сільських училища, в яких навчалося приблизно 100 учнів. Втім закінчували школу лише 10-20 з них, а решту, після того як діти навчилися якось читати і писати, батьки забирали в поміч по господарству. Олександр був з тих, хто завершив начальне училище. 6 червня 1911 року він отримав в Катеринославі Свідоцтво, підписане повітовими начальниками - Інспектором народних училищ Катеринославського повіту Віктором Григоровичем Дмитровським та Головою Училищної ради, Повітовим маршалком Двору Його Величності Камер-Юнкером Володимиром Володимировичем Маламою (1872-1935).

Навчання Олександр продовжив у Кам’янській чоловічій гімназії. Як згадувалося, під час проживання у Романково життя молодих Моцних було досить насиченим, вони були у центрі громадського життя, мали багато знайомств з передовою молоддю того часу. Дивом зберіглася фотографія, датована весною 1920 року. На ній – редакція часопису «Дніпро». Третій справа – Йосип Захарович Штокало (1897-1987) в оточенні гімназистів. У вересні 1918 року Штокало приїхав до Кам’янського і влаштувався викладачем математики в чоловічій гімназії. У 1918-1920 роках Кам’янське багато разів переходило з рук в руки воюючих сторін. З остаточною перемогою більшовиків розпочалося перетворення системи освіти. У вересні 1920 року Чоловіча і Жіноча гімназії Кам’янського припинили існування, з них створили Першу і Другу трудові школи. Директором Першої трудової школи Кам’янського і став Йосип Штокало. Можна припустити, що і Олександр Моцний довчався в цій школі, де до речі в цей час опановував науку і майбутній Генсек Леонід Брежнєв (1906-1982). Штокало потім закінчить Дніпропетровський інститут народної освіти і стане знаменитим вченим-математиком, академіком АН УРСР, та в біографії цієї відомої людини нема і натяку про його діяльність в гімназії, зокрема у часописі «Дніпро».

Подальшу освіту Олександр здобув у Прикордонній школі НКВС. У 1925 році він вступив до ВКП(б), потім служив в прикордонних військах на острові Сахалін. Одружився, народився син, якого нарекли Феліксом. Олександр Євгенович брав участь у конфлікті на Халхін-Гол у 1939 році. Під час Німецько-радянської війни 1941-1945 майор Моцний – начальник штабу 298-го стрілецького полку ВВ НКВС. Він неодноразово нагороджувався: 1 травня 1944 року – медаллю «За оборону Кавказу», а 6 листопада 1944 року – орденом Червоної Зірки (виданий ВС 3-го Білоруського фронту), у 1945 – орденом Червоного Прапора, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та Орденом Вітчизняної війни II ступеня.

Війну Олександр Моцний закінчив у чині підполковника. Після цього працював у Каменець-Подільській Прикордонній школі удосконалення офіцерського складу. Який час проживав у Москві, пізніше переїхав до м.Дзержинськ Горьківської області. Там він і пішов з життя десь у 70-роках.

Далі буде.


Ірина КОНОВЕЦЬ-

ПОПЛАВСЬКА,

громадський

кореспондент,краєзнавець

16 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Закінчення. Початок у №№ 25-29 ц.р. Вчені займалися наукою, іноді провадили науково-практичні експедиції. Так 9–13 вересня 1942 року під керівництвом Архангельського науковці Зубенко, Моцний, Мороз

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Продовження. Початок у №№ 25-28 ц.р. У вересні 1930 року Василя Михайловича направили до Північно-Кавказького краю секретарем Сальського РК ВЛКСМ, а слідом - в радгосп «Гігант» (це перший зерновий рад

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Продовження. Початок у №№ 25-27 ц.р. Водовозенка заарештували 5 вересня 1937 року, а через тиждень він написав записку на ім’я Наркома Внутрішніх справ Лепелевського, в якій «зізнався», що восени 193