• Olena Reynat

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Продовження. Початок у №№ 25-28 ц.р.

У вересні 1930 року Василя Михайловича направили до Північно-Кавказького краю секретарем Сальського РК ВЛКСМ, а слідом - в радгосп «Гігант» (це перший зерновий радгосп, створений в 1928 році радянською владою з метою збільшення виробництва зерна в СРСР). Ніна, звичайно, повсюди їздила за чоловіком і працювала вчителем математики в ФЗС (фабрично-заводська семирічка) і ШСМ (школа сільської молоді). 20 жовтня 1930 року в родині народилася донька Людмила. Потім Василя Давидова через рік перевели до Ростова-на-Дону, де він два роки був завідувачем сільськогосподарського відділу Північно-Кавказького крайкому ВКП (б), а Ніна Євгенівна працювала у школі-десятирічці № 10 імені Попова.

Слідом за цим партія закинула сім’ю Давидових у північні краї РРФСР. З листопада 1933 року Василь Михайлович - заступник начальника політвідділу Пермської МТС, а його дружина викладала математику в с.Верхні Мулли Свердловської області. У березні 1935 року Василь Давидов був призначений першим секретарем Верещагінського РК ВКП (б) Пермської області, а Ніна Євгенівна влаштувалася в школі присілка Верещагіно. Через роки верещагінські учні приїжджатимуть до неї в Солоне, щоб згадати з улюбленою вчителькою довоєнні шкільні роки.

У липні 1937 року у подружжя народилася ще одна донька Олена, та у вересні Василь Михайлович раптово полишає партійну роботу. Очевидно цей крок був пов’язаний з арештом і стратою у Києві його шваґера Михайла Моцного. Після цього Василь Давидов влаштувався на посаду відповідального виконавця відділу постачання контори «Востоксталь». 8 грудня 1937 року він був заарештований і ув’язнений до Свердловської міської в’язниці, а вже 13 січня 1938 року засуджений до вищої міри покарання «за контрреволюційне шкідництво». В той самий день його розстріляли...

Ніну Євгенівну забрали 20 березня 1938 року, а 10 червня 1938 року засудили до публічного нагляду (заслання) на 2 роки в с-ще Верещагіно. Після відбування заслання вона повернулася до Солоного, але знову-таки дружині ворога народу годі було сподіватися на працевлаштування. А на руках - двоє дітей, до того ж перенесені потрясіння підірвали здоров’я доньки Людмили. Нарешті, Ніна Євгенівна знайшла роботу в П’ятихатках, де і пропрацювала до 1941 року.

Молодша донька Давидових Олена закінчила Дніпропетровський будівельний інститут. Разом з чоловіком Віктором Петровичем Родіним, 1936 р.н., уродженцем м.Моршанськ Тамбовської області, вони виїхали за розподілом до Барнаулу. Потім будували Карагандинський прокатний стан під начальством Олександра Гавриловича Коркіна (1927-2011), майбутнього міністра будівництва підприємств важкої індустрії Казахської РСР. Віктор Петрович працював начальником управління «Прокатбуд» в м.Теміртау Карагандинської області. Більше йому не світило, адже він не був членом КПРС, і ніякі сили не були спроможні його туди увігнати. Потім поїхали працювати в Старий Оскол, але і там не зрослося через непорозуміння з партією. Тоді пара переїхала до Комсомольська-на-Амурі, де Віктору Родіну запропонували посаду головного інженера об’єднання «Амурбуд». З собою вони забрали маму Ніну Євгенівну, і там вона пішла в засвіти у 1994 році. Вслід занедужав сам Віктор Петрович. Він помер у 1999 після важкої хвороби.

Моцний Петро Євгенович народився 17 жовтня 1907 року. По закінченні у 1918 році початкового земського училища хлопець вступив до двокласного, а потім до Вищого початкового училища. У 1921 році його зарахували у Кам’янський робочий металургійний технікум, та навчання проводилося з перервами в умовах відсутності коштів, паливної кризи і голоду. Коли загін Першої кінної армії організував в Романковому комсомольський осередок, Петро вступив туди в перші дні його існування. Займалися комсомольці боротьбою із самогоноварінням, виступали з доповідями на зборах, керували гуртками тощо. Влітку 1925 року, разом з родиною Петро повернувся в рідні краї у Солоне і одразу почав працювати тут секретарем райкому «Работпрос» (Спілка робітників освіти). Потім рік побув секретарем сільради і одночасно секретарем комсомольської ланки, членом бюро райкому ЛКСМУ. У 1927 році він виїхав у м.Сталіно. Обком комсомолу надіслав його туди у якості окружного представника Українського Червоного Хреста.

У 1928 році Петра Моцного відрядили на навчання на біологічний факультет Дніпропетровського інституту народної освіти. Через 4 роки він закінчив повний курс дослідницького відділу біологічного факультету Інституту професійної освіти з присвоєнням кваліфікації фізіолог-дослідник, і вирішив присвятити себе науці. Його зарахували до аспірантури. Одночасно, з листопада 1933 по грудень 1934 року, працював асистентом з фізіології у Вищій комуністичній сільськогосподарській школі. З комсомолу Петро автоматично вийшов у 28 років, але до комуністичної партії ніколи не приєднувався. Наказом Наркомпросу УРСР від 29 вересня 1936 року директором науково-дослідного Інституту фізіології при кафедрі фізіології Дніпропетровського університету призначено професора В.М.Архангельського, його заступником із наукової роботи - доцента П.Є.Моцного.

19 серпня 1941 року Петро Євгенович покинув Дніпропетровськ. Разом з колегами він пішки вирушив в евакуацію і 3 вересня дістався Маріуполя. Там лишився в радгоспі «Азовський» (район Білосарайської коси), де працював вагарем. 8 жовтня німці прийшли у Маріуполь, тож нічого не лишалося, як повертатися до Дніпропетровська. Там Петро дізнався, що професор Василь Михайлович Архангельський (1883-1944) в евакуацію не виїхав, а подав заяву на роботу в нововідкритий при німцях Дніпропетровський український державний університет. До складу інституту входили 58 працівників. З навчальних програм і планів нового вишу були вилучені компартійні псевдонауки. Викладання фахівці провадили виключно українською мовою і без будь якої ідеології. Петро Євгенович теж влаштувався на кафедру доцентом. З 1 січня 1942 року заняття в Університеті припинилися, втім викладачі залишилися там ще на рік, щоб не реєструватися на біржі праці.

Закінчення у наступному випуску.

Ірина

КОНОВЕЦЬ-ПОПЛАВСЬКА,

громадський кореспондент,

краєзнавець

10 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Закінчення. Початок у №№ 25-29 ц.р. Вчені займалися наукою, іноді провадили науково-практичні експедиції. Так 9–13 вересня 1942 року під керівництвом Архангельського науковці Зубенко, Моцний, Мороз

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Продовження. Початок у №№ 25-27 ц.р. Водовозенка заарештували 5 вересня 1937 року, а через тиждень він написав записку на ім’я Наркома Внутрішніх справ Лепелевського, в якій «зізнався», що восени 193