• Olena Reynat

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Закінчення. Початок у №№ 25-29 ц.р.

Вчені займалися наукою, іноді провадили науково-практичні експедиції. Так 9–13 вересня 1942 року під керівництвом Архангельського науковці Зубенко, Моцний, Мороз намагалися визначити місцезнаходження лікарських рослин, зокрема шипшини. Пройшовши від Військового до Солоного, вони не знайшли заростей промислового значення, лише одну балку біля с. Ямбург. Ще одна експедиція провадилася з 1 по 7 жовтня 1942 року на Самарське водосховище під керівництвом завідувача кафедри зоології хребетних А.І. Дехтяренка, який за завданням Генерального комісаріату об’їжджав водойми. У квітні 1943 року Петро Моцний поїхав в Солоне, де влаштувався лаборантом на молочний завод.

Після повернення радянської влади його призначили т.в.о. директора інституту фізіології, і разом із співробітниками Петро Євгенович зібрав докупи та привів до ладу майно кафедри. Втім у 1947 році почалися переслідування тих науковців, які працювали в університеті під час німецької окупації, навіть якщо вони вивчали безневинну шипшину. Також виявилася «страшна річ»: доцент Моцний у бесідах з деякими викладачами пропагував ідею чистої та аполітичної безпартійної науки, що трактувалося як приклад безідейності і було властиве буржуазним вченим. З’ясувалося, що ряд професорів і викладачів, в тому числі доцент Моцний, при підготовці до лекцій користуються іноземними джерелами, часто популяризують праці іноземних вчених і зовсім недостатньо висвітлюють роль вітчизняних науковців у розвитку світової науки і техніки. Сьогодні це називається невіглаством, а в ті часи загрожувало серйозними наслідками.

Та на щастя переслідування ні до чого не призвели, і у 1955 році у спецраді Ленінградського університету Петро Євгенович захистив докторську дисертацію, а в червні 1967 року більшість членів комісії поклопоталася перед ВАК щодо присудження йому вченого звання професора кафедри фізіології та біохімії людини і тварин. Також професор Моцний став засновником і організатором кафедри біоніки і біофізики ДДУ, на якій він пропрацював до 1971 року.

До всього цього, Петро Євгенович як його батько досить вільно читав іноземними мовами (англійською та німецькою), а як дядько Василій Оникійович Строменко чудово малював. Зокрема він зробив копію твору Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», написав картину «Тамань» та два пейзажі з села Військового. А український фізик Олександр Олександрович Боргардт (1919-2002) створив його портрет.

Помер Петро Євгенович Моцний 12 жовтня 1971 року, а похований на старому Солонянському цвинтарі.

Петро Євгенович, за словами доктора біологічних наук Олега Шугурова, був видатним вченим, гуманною, доброю та виключно порядною людиною, який надав йому «перепустку у життя». Як відзначають його колеги, він був справжньою особистістю з великої літери, користувався заслуженим авторитетом і глибокою повагою серед науковців, співробітників, учнів. Ось свідчення однієї студентки: «На третьому курсі ми слухали лекції проф. Петра Євгеновича Моцного з фізіології людини і тварин. Своїм спокійним, трохи глухуватим голосом він заворожував аудиторію найцікавішими питаннями і проблемами, пов’язаними з життєдіяльністю нашого організму».

Михайло Петрович Моцний теж присвятив себе науці, але в іншій галузі. Він є доцентом кафедри експериментальної фізики та фізики металів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Має багато патентів, авторських свідоцтв, наукових робіт, підручників по спеціальності. Веде педагогічну діяльність, викладає предмети «Радіоелектроніка» та «Фізика».

Марія Оникіївна Моцна (Стром) прожила довге життя. До останнього подиху багато читала, цікавилася всім, що відбувається навколо, як в країні, так і у рідному селі. Вона відійшла у засвіти в здоровому глузді і при повній пам’яті у 1983 році, тобто проживши 101 рік. З нею відійшла і та непроста епоха, яку вона розділила з Україною на повну. Похована Марія Оникіївна на старому Солонянському цвинтарі.


При підготовці статті використані наступні матеріали: Літопис революції № 6 1928 року, Звезда: №1023 від 18.12.1925, книги Наталії Завойської «Мій Нюрнбергський», Аркадійя Ваксберга «Моє життя в житті», Книга пам’яті Пермської області, Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького, статті Миколи Чабана «Вчений-фізіолог Василь Михайлович Архангельський: від асистента до ректора», О. В. Севериновської «Життєвий шлях видатного вченого – фізіолога Петра Євгеновича Моцного», Усна історія Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара 1918 – 2018 голова редколегії М. В. Поляков, архів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, архів СБУ Чернігівської області, спогади Олени Василівни Родіної та Михайла Петровича Моцного, документи та світлини з сімейного архіву родини Моцних.

Ірина КОНОВЕЦЬ-

ПОПЛАВСЬКА,

громадський

кореспондент, краєзнавець

12 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Продовження. Початок у №№ 25-28 ц.р. У вересні 1930 року Василя Михайловича направили до Північно-Кавказького краю секретарем Сальського РК ВЛКСМ, а слідом - в радгосп «Гігант» (це перший зерновий рад

ЕПОХА МОЦНИХ – СТРОМЕНКО

Продовження. Початок у №№ 25-27 ц.р. Водовозенка заарештували 5 вересня 1937 року, а через тиждень він написав записку на ім’я Наркома Внутрішніх справ Лепелевського, в якій «зізнався», що восени 193