Життєве кредо ювіляра

Дата 80-річчя наблизилася зовсім несподівано, ніби перша зимова пороша впала на пожовкле осіннє листя. Безумовно, Іван Никифорович Багорко очікував цю подію. Та все ж…


У пам’яті, ніби в калейдоскопі, пролітають події життя. Народився у Віленці (зараз село називається Вільне) в звичайній, з діда прадіда, селянській сім’ї. Змалку пізнав ціну праці. А потім, як і всі інші молоді односельчани, зодягнув армійські форму. Служба проходила в Дрездені, Наумбурзі на території колишньої НДР аж рекордні 7,5 (!) років. Після воєнного лихоліття в країні просто не вистачало призовників для армії. Тож довелося носити пагони ще кілька зайвих років. І вони були успішними. За зразкове виконання службових обов’язків Івана Багорка було сфотографовано біля розгорнутого бойового прапора військової частини. Тоді це була одна з почесних армійських відзнак.

Після повернення на рідну Солонянщину одразу ж приступив до праці, очолив непросту посаду голови робітничого комітету птахофабрики. Був закріплений від дирекції підприємства за колективом тваринників МТФ №1. Бував там дуже часто, спілкувався з людьми і під час дійки, і в червоному кутку ферми в момент підбиття підсумків. На роботу так і ходив у військовій гімнастерці, поки не заробив собі на інший одяг.


Ну а потім навчання у Кіровоградському сільськогосподарському технікумі, заочна партшкола в Києві і робота заступником голови колгоспу імені Енгельса. Іван Никифорович завжди знаходиться в гущі подій, серед людей. І це стало його своєрідним життєвим кредо. В цьому була можливість не раз переконатися.

Для когось прозвучить дивиною, але на той час в господарстві існував цілий струнний ансамбль переважно з жителів села Незабудине, який неодноразово ставав лауреатом обласного конкурсу. Разом з іншими сільськими талантами грав у ньому на гітарі й І.Багорко. Так би мовити, показував власний приклад. На архівному фото музичний колектив виступає з концертом на центральній тракторній бригаді колгоспу. Спільна праця і відпочинок неабияк згуртовували людей.


Довелося очолювати й інші відповідальні роботи – голови парткомісії райкому, головного інспектора району по заготівлі і якості сільгосппродукції. До виконання цих обов’язків Іван Никифорович завжди підходив з властивою йому відповідальністю, принциповістю.


Ну а головною його опорою в житті є сім’я. Дружина Лідія Миколаївна вже давно на заслуженому відпочинку, але продовжує очолювати роботу ради ветеранів. Не сидиться їй вдома, як і чоловікові в молоді роки. Проте бувають і дуже гарні моменти. Дружина, сини Олег, Юрій, онука Юлія збираються за гостинним сімейним столом, щоб разом поміркувати про життєві справи.

Іван Никифорович Багорко є одним із не багатьох людей, хто зберігає у пам’яті незабутні дні трудової звитяги, ентузіазму земляків, які творили майбутнє рідного села. Свої спогади він виклав на сторінках товстого альбому. Власноруч написаний текст оздобив фотокартками, що збереглися упродовж багатьох років роботи на відповідальних посадах.

Микола ТКАЧУК, журналіст

19 перегляд0 коментар