• Olena Reynat

Забутий куточок ріднокраю

Сказати, що до Хижиного ми їдемо дорогою, було б великим перебільшенням. Тут усього один кілометр від центральної садиби колишнього колгоспу імені Енгельса. Але під колесами автомашини знову відчувається лише напрямок: ями, шматки щебеню, глибока колія.


Відсутність у цьому степовому краї нормального проїзду є однією з головних проблем життя людей. І з такою думкою погоджується супутниця – Наталія Василівна Персенко. Вона коротко розповідає свою історію.

Колишня голова Наталівської сільської ради після укрупнення органів місцевого самоврядування тимчасово залишилася без роботи. Проте гуляти не довелося. Невдовзі їй запропонували посаду вже у Святовасилівській сільраді. Тільки чим туди добиратися? Звичайно, що власним авто. Але глибокі вибоїни на шляху кожного дня псували не лише настрій, а й нерви. Ходова частина автомашини просто не витримувала наруги над нею. Один ремонт, інший. Вже й чоловік Микола Антонович скоса поглядає. Мовляв, чи варто бити авто по бездоріжжю, невідкладних турбот і вдома вистачає. А подружжя Персенків обробляють свої земельні паї, розвивають на селі фермерство. Довелося погодитися з цими доводами.


Тепер уявімо іншу ситуацію. Молода сім’я ще не має ні власної автомашин, а ні бензину, щоб її заправити. Відсутня й сама робота. Де заробити гроші, аби утримувати сім’ю, навчати дітей у школі? Ось вам і основна причина міграції сільського населення до міста. Через це і занепадають наші чудові села.

Раніше в Хижиному мешкали не просто жителі. То були люди різних потрібних професій – трактористи, комбайнери, водії, доярки і телятниці. І голова місцевого колгоспу Микола Пилипович Сівцов разом з іншими правлінцями думали про свої кадри. Завдяки цим старанням у селі й газ з’явився. Але невпинний час усе змінює в житті. Не стало самого колгоспу, постаріли його славні трударі. І порожніми залишилися садиби Кутових, Демченків, Баранників, Дворніченків, Носків, Носенків, інших Кутових, біля берега ставка – хатки Гноєвців, Григоренків. Хто вже відійшов у інший світ, інших стареньких батьків діти забрали до міста на догляд.

Зустріли в Хижиному знайомого інспектора Солонянської поліції Віталія Скоромного. Про причину візиту правоохоронця навіть не розпитували. Воно й так зрозуміло. Хати ж стоять без догляду, мабуть якийсь злодій вирішив перевірити, що в них такого цінного знаходиться. Ось і розбирається поліцейський. Реалії життя.

Серед тих, хто ще залишився вартувати рідне село – Олександра Іллівна Носенко. Їй вже 75, працювала бібліотекарем. Зараз дошкуляє цукровий діабет, погіршився зір. Пересувається на подвір’ї за допомогою милиць – наслідок колишньої травми. Пенсія 2600 гривень не дає можливості шикувати. Але кожної неділі приїздить на допомогу син з міста. Бо господарчих справ тут вистачає.

Цього року добре вродила городина. Особливо розкішними виглядали помідори. А восени дорідні волоські гарбузи радують око.

Олександра Іллівна газетяра упізнала. Дійсно, раніше доводилося не раз бувати у місцевому колгоспі. А фотокореспондент Коваль ще й чоловіка її знімав на камеру. Той був правофланговим у змаганні. Ось так ми й нашого колегу Володимира Мартиновича згадали добрим словом.

Звабливе плесо ставка біля самих городів, дозріваюче поле соняшнику, чисте повітря - то все незрівняні плюси для Хижиного. Тільки хто зуміє їх по справжньому оцінити?

34 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі