• Olena Reynat

Земля України – Соборна і Вільна, багата великим народом своїм!

Ми - воїни. Не ледарі.

Не лежні.

І наше діло праведне

й святе.

Бо хто за що, а ми - за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

Ліна Костенко

Україна – країна трагедій і краси, де найбільше люблять волю і найменше знали її; країна гарячої любові до народу й чорної зради йому, довгої вікової героїчної боротьби за волю та незалежність.

Ось уже тридцятий рік поспіль 24 серпня ми відзначаємо День Незалежності нашої держави. Комусь може здатися, що це незначне свято, адже країна стала незалежною після розпаду Радянського Союзу і ми просто пережили ворога, а не перемогли його, отримавши незалежність у подарунок. Але це зовсім не вірно: боротьба ця тривала ще із часів Київської Русі, Гетьманщини, створення УНР. А продовжується вона до цього самого моменту, адже вже восьмий рік триває нова російсько-українська війна. Саме тому так важливо надавати значення цьому святу. Адже ми все ще живемо у часи, коли без опору можна свою країну втратити.


Вперше День Незалежності України святкувався не 24 серпня, а 16 липня - у день, коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Саме цей документ, ухвалений у 1990 році, дав змогу через рік проголосити незалежність країни. І уже тоді, на честь проголошення, свято вирішили відзначати 24 серпня. Рішення про проголошення незалежності не було простою забаганкою політиків. Воно приймалося за допомогою Всенародного референдуму, на якому більш ніж 90% українців висловили схвальну думку щодо підписання відповідного документу. Щодо українців, які жили у Донецькій області - більш ніж 80% громадян, що взяли участь у референдумі, проголосували за проголошення незалежності. Так само і в Криму (понад 50%). Лише згодом, набагато пізніше, під дією пропаганди почало з’являтися більше прихильників «русского міра».

Символом суверенітету нашої держави стає синьо-жовтий прапор, День народження якого ми щорічно відзначаємо 23 серпня, починаючи з 2004 року.

Прийняття Акту про незалежність - це тільки перший крок до державотворення. Що ж робити далі? Потрібно починати із себе, з виховання в собі почуття відповідальності. Треба зрозуміти, що ніяка гарна влада, ні фінансова допомога Заходу й української діаспори не зможуть створити для нас багату і квітучу країну. Кожен чесний громадянин повинен нести відповідальність за побудову нової, багатої, справді вільної та незалежної держави.

Ми - українського роду, і створив Бог цей рід щирим серцем, щедрим душею, розважливим, терплячим, дружелюбним і мирним у ставленні до інших народів, із працелюбними руками.

Ми ніколи не були завойовниками, наші руки не осквернив загарбницький меч, наша совість не заплямована пожежами, руїнами, чиїмись сльозами, пригніченням людської гідності, смертю. Якщо й брали до рук зброю, то лише для того, щоб захищати свій рідний край.

Ми - великий народ, але ніколи цим не хизувалися і завжди поважали чужу волю й незалежність, ніколи не ступали на чужий поріг незваними гостями. Якби-то так ставилися і до нас. Якби-то…

За багатовікову історію української народності наша земля не один раз закликала своїх синів стати на її захист. І ніколи ці заклики до оборони рідного краю не залишилися не почутими.

Із Небесної Сотні почалися вбивства українського народу у так званий «мирний час». У боротьбі за краще європейське майбутнє наш народ зустрівся з агресією Росії. Вона анексувала Крим, а з 2014 року веде неоголошену війну на Сході нашої Батьківщини, на де гинуть українські герої, сотні з них отримали поранення та знаходяться на лікуванні…

Кожна діляночка землі окроплена кров’ю мільйонів наших предків. І тому українська земля свята. За неї віддали життя найславніші лицарі нашого народу, за неї віддали життя мужні сини Солонянщини, наші Герої: Нігоян Сергій, Кучерявий Сергій, Дубов Ігор, Самойлов Віктор, Ільгільдінов Дмитро, Швець Михайло, Ясногор Сергій, Коновалов Володимир, Місків Артур, Шевченко Олег, Карайбіда Анатолій, Головко Анатолій, Задернюк Микола, Барателі Георгій, Махтура Сергій, Захаров Дмитро, Федоров Андрій...

Але український народ знаходив і знаходить у собі сили і знову встає з колін та все робить для того, щоб звучала солов’їна українська мова, задушевна пісня, була воля і незалежність.

Бути українцем - значить вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу. Така віра робить людину щасливою від свідомості того, що вона разом зі своїм народом, що вона - частка його загального життя і служить своїй Батьківщині. Нам слід пам’ятати про численні жертви наших співвітчизників, що були покладені на вівтар незалежності, соборності, державності. Маємо знати, що спільними зусиллями український народ вистоїть та переможе.


СЛАВА УКРАЇНІ!

Людмила КУЛИК, головний редактор

1 перегляд0 коментар