Земські начальники Солонянщини

Наука минулого

Наприкінці свого існування Російська імперія намагалася примирити панство з селянами, між якими пролягала величезна соціальна і економічна прірва. В результаті імператор Олександр III у 1889 році не знайшов нічого кращого, як вирішити справу введенням посади земського начальника. Замість виборних мирових суддів, замість розширення і зміцнення самоврядування, селу тепер нав`язували чиновника з дворян, якому належало наблизитися до народу за допомогою одноосібної влади. Ідея була від самого початку негодящою, і тодішні передові уми зажурилися у передчутті, що все котиться у прірву.

Таким чином з 1889 року земський начальник в сільських районах став повновладним розпорядником-чиновником і суддею в одному флаконі. Він мав право винести на розгляд сходу будь-яку проблему і призупинити будь-яке його рішення, розв`язувати всі питання землекористування селян тощо. Вимоги до претендентів на посаду багато пояснюють: 1) віковій ценз – 25 років (що надавало можливість можновладцям пристроювати на цю посаду своїх нащадків); 2) наявність земельної власності в повіті або садиби, а за відсутністю такої– власності дружин або батьків (лазівка ​​і для подружжя); 3) вища освіта та служба маршалком дворянства менше трьох років чи на посаді мирового посередника, мирового судді або членом присутствія у селянських справах.

Селяни та ліберальні кола сприйняли закон 1899 року, як повернення до панщини, адже він надавав право накладати штрафи до 5-6 карбованців і піддавати арешту до 3-7 днів, що давало багато приводів для зловживань і безконтрольності дій.

Втім, катеринославське дворянство зустріло введення інституту земських начальників з великим ентузіазмом. 1 вересня 1890 року в Катеринославі, в Потьомкінському палаці, відбулися збори, на яких до земських начальників звернувся Катеринославський губернатор Володимир Карлович Шліппе (1834, Москва – 1923, Дрезден): «Дворянству надана державним керманичом нашим нова велика довіра. На маршалків дворянства покладена важка, але шляхетна задача, якою можна пишатися! Вам, панове земські начальники, вручена тверда урядова влада, котра повинна об’єднати в собі: опіку, охорону благопристойності, безпеки і прав приватних осіб на дільницях ваших». Григорій Тимофійович Гаркушевський (1842- ?) навіть розчулився від такого: «Вищим начальством я призначений земським начальником на вашу дільницю і за царським велінням на мене покладена влада як батька сім’ї, як вашого начальника, покровителя, захисника і судді». Цей пан так визначав свої обов’язки: турбуватися про сільськогосподарський устрій, припиняти між селянами пияцтва, бійки, крадіжки, грабунки, потрави чужих луків, охороняти сиріт, вдів, піклуватися про старих та убогих, оберігати селянську мораль, спостерігати за навчанням дітей у страху Божому.

В результаті Катеринославський повіт поділили на 7 дільниць. Нас цікавить 3-я дільниця, яка обіймала такі волості: Сурська, Лоцмансько-Кам’янська, Волоська, Солонянська, Микільська та Ямбурзька.

У 1890 році першим земським начальником тут раптово став поручник запасу Ілля Петрович Нікіфоров. Землі поручник і його родина мали багатенько, щоправда не на довіреній йому дільниці. У 1899 році Ілля Петрович володів маєтком площею 602,7 дес. біля с.Богдано-Олексіївка (Сергіївка, Ленінське, Богданівка) Сурсько-Михайлівської волості, що належала до 2-ї дільниці. Поруч знаходилися також землі дядька і батька. Дядько Нікіфоров Лев Сергійович у 1899 році володів маєтком площею 684 дес. біля с.Богдано-Олексіївка, а батько, штаб-ротмістр Нікіфоров Петро Сергійович, у 1882р. – площею 1190 дес., а у 1887 р. вже 3900 дес. При цьому Ілля Петрович був ще і членом Катеринославської повітової земської управи. Просидів він на посаді недовго, і в 1900 році вже значився просто відставним поручником.

У 1893 році крісло земського начальника 3-ї дільниці вже займає відставний штабс-капітан Мануїл Миколайович Черкасов (пр. 1865 р.- ?), який проживав ще далі від своїх опікуваних. В Катеринославі, на розі Полтавської (Олеся Гончара) і Нагірній (Паторжинського), він мав власний будинок. Черкасов став для селян «батьком рідним» у віці приблизно 28-30 років. До призначення Мануїл Миколайович закінчив у 1883 році Петровський Полтавський кадетський корпус, а потім Олександрівське військове училище (м.Москва), куди приймали переважно представників дворян давнього роду з випускників військових гімназій. Служив він у 132-ому Бендерському піхотному полку. У 1899 році Черкасов володів маєтком площею 481,6 десятин біля сіл Ольгівка та Любомирівка Криничанської волості. Крім цього, титулярний радник Черкасов був гласним від Катеринославського повіту і довго залишався членом Катеринославської повітової земської управи.

У 1911 році у нас новий земської начальник і не абихто, а спадковий дворянин, колезький асесор Віктор Порфирович Лабінський. Дід Віктора, титулярний радник Олексій Єлисейович Лабінський (1797 р.- ?) працював секретарем Харківської Духовної Консисторії, а в 1853 році затверджений у якості дворянина. Син його, Порфирій Олексійович (1816-1888 рр., Катеринослав) був службовцем в Міністерстві Внутрішніх Справ, а в 1860 році – неодмінним членом Катеринославського приказу громадського піклування (губернська установа, у віданні якої знаходилося управління народними школами, притулками для хворих і божевільних, лікарнями, шпиталями для слабих, убогих, калік та тюрмами).

Фахівець з історії та архітектури м.Дніпро Валентин Старостін дослідив, що в 1860-х рр. Порфирій Лабінський мав на Катеринославському проспекті власну садибу. На початку 1870-х рр. він збудував в кутовій частині дільниці великий двоповерховий будинок, та коштів для закінченн я будівництва вочевидь не вистачило, тому що фасади так і лишилися неоздобленими. Довгі роки будинок простояв без шпарування, і ніколи не мав ліпного декору, як було заведено в ті часи. Зараз на цьому місці знаходиться Університет митної справи та фінансів (перехрестя вулиці Вернадського та проспекта Яворницького).


У 1888 році Порфирій Олексійович перебував у чині статського радника і гласного Катеринославської міської думи. Був нагороджений бронзовою медаллю в пам’ять війни 1853-1856 рр. Зрозуміло, що як турботливий батько він подбав, щоб прилаштовувати своїх синів на теплі місця. Павло Порфирович служив у Києві почесним мировим суддею, а Микола Порфирович, після закінчення Орловського Бахтіна кадетського корпусу в 1883 році, мав чин штаб-ротмістра запасу армійської кавалерії, і теж приміщений земським начальником 4-ї дільниці Верхньодніпровського повіту (Лабінські ще в 1875 році придбали близько 1500 десятин землі в Семенівської волості Верхньодніпровського повіту).

Згодом керманичам Російської імперії стало зрозуміло, що з «батьками рідними» для селян якось не складається. Навкруги буяли хабарництво, здирства, кулачні розправи. За період 1899-1908 рр. сенат скасував 77% остаточних постанов земських начальників і повітових з’їздів. А тут ще й Аграрна реформа підключилася, і нарешті до царських правителів дійшло, що поєднання адміністративних і судових функцій в рамках однієї посади призводить до перевантаженості справами, непрофесіоналізму, свавіллю та зловживанням. Тож Законом від 15 червня 1912 року мирові судді були відновлені, внаслідок чого земських начальників звільнили від судових функцій. Вони продовжили виконувати своє завдання як орган урядового контролю, задовольняти потреби земельної реформи і охороняти земський порядок.

Все це призвело до пертурбацій і в штатному розкладі.

З 1912 року долі селян нашої 3-ї дільниці недовго вирішує якийсь колезький асесор Дмитро Іванович Кашкаров. У 1915 році його змінює тимчасово виконуючий обов’язки дворянин Борис Костянтинович Макаренко (вул.Семінарська (наразі – Московська), власний будинок), ще один обдарований син ротмістра у відставці, гласного Катеринославської міської думи з 1909 по 1913 рік Костянтина Гнатовича Макаренка, який проживав у м.Олександрівськ (Запоріжжя) Катеринославської губернії. У 1916 році Костянтин Гнатович – начальник Катеринославського відділення жандармського поліцейського управління залізниць (від ст.Милорадівка до ст.Синельникове та гілок Кайдацька, Кам’янська і Нижньодніпровська – пристань).

У 1917 році полковник у відставці Костянтин Макаренко встиг трохи побути міським головою, а син його Борис кудись подівся, і на 3-й ділянці утворилася вакансія. Приглядав за дільницею земський начальник дільниці №1 (Діївська та Романківська волості) наш старий знайомий Віктор Порфирович Лабінський, який проживав тепер у Катеринославі на вулиці Новодворянской (наразі Вернадського) у власному будинку.

Інститут земських начальників фактично припинив своє існування навесні 1917 року.

Так завершилася Російська імперія з її самодержавним управлінням і опорою на дворянство. Радянська влада свою централізовано-бюрократичну систему управління взагалі перетворила на абсурд. І тільки в 2014 році держава Україна розпочала реформу децентралізації, тобто перерозподілу функцій, повноважень влади від центру на місця. Йде процес непросто, але це єдиний правильний шлях реформування пострадянської держави. На сайті https://decentralization.gov.ua кожен має можливість стежити за ходом реформи і брати в ній участь. Природно, що наразі судові і адміністративні функції складають окремі гілки влади. Ми маємо право обирати наших голів місцевої влади, а якщо будемо послідовно йти вперед і засвоїмо науки минулого, то наші нащадки, можливо, обиратимуть і суддів з начальниками поліції, як це робиться в США і Швейцарії.



Ірина Коновець-Поплавська,

краєзнавець

13 перегляд0 коментар