• Olena Reynat

З ЧИМ ЙДЕМО ДО ОБЕЛІСКІВ В СЕРЦІ

І тут знову має повернутися чувилинська тематика. На це, беззаперечно, є всі підстави. В минулому номері газети повідомлялося, що читачів чекає нова історія, а точніше розповідь про те, що ж то за голубі цяточки видніються з висоти чувилинських круч.

…Долею 82-річної Борщової Ніни Іванівни стало село Чувилине. Лише в 1974 році перебралася до Солоного з відомих усім причин – територія перейшла в розпорядження сусіднього району. До речі, Ніна Іванівна племінниця Кузьми Яковича Терентьєва, життя якого розстріляла війна. Це на його честь названа одна з вулиць Солоного. Живе сама. Це ніби так і одночасно – не зовсім. Адже разом з нею живе її нестаріюча пам’ять. Під час зустрічі з Ніною Іванівною почув незабутнє: «Там, в Чувилиному, на кладовищі захоронено вісім вояків». І цього виявилося досить, аби вирушити туди і побувати біля їхніх могил.


По дорозі в село згадався один цікавий епізод, який почув від цієї жінки. Була тоді ще немовлям, коли німці вдерлися до їхньої хати. Один з « ісполнітєлів» Гітлера почав наближатися до маленької Ніночки. Бабуся Мотрона тоді викрикнула: «Не підходь!» Але німець все-таки підійшов і простягнув дівчинці цукерку. А потім з усієї сили вдарив кулак об кулак і пробелькотів бабусі два зрозумілі їй слова: «Гітлер – Сталін». Цим він спромігся відобразити реальну картину, що відбулося: два вороги народів спіткнулися лобами і розпочали війну. Лише пізніше бабуся дізналася, що між ними не було ніякої різниці. А в тому жесті і тих двох словах вона тоді побачила іскру доброго, непередбаченого, від чого на обличчі старенької з’явилося запитання: «Невже це німець?»

Можливо ці спогади й продовжувалися б, але переді мною вдалині завиднілися оті згадані вже голубі цяточки. Це і було оте далеченьке від села кладовище, до якого дістат