КРЕДО ЇЇ ЖИТТЯ

Наша зустріч відбулася на сільській вулиці Микільського-на-Дніпрі. За звичай, Лілія Миколаївна Водоп’янова вирушає на роботу домашнім авто. Техніка дає можливість не лише зекономити дорогоцінний час, а й мобільно, оперативно вирішувати нагальні питання дня. А їх в директора середньої школи незлічена кількість.

Проте цього разу змінила своїм правилам. І одразу ж стала об’єктом спілкування з односельчанами. Побачивши керівника шкільної установи, вони виходять за ворота, вітаються. Лілія Миколаївна також з легким поклоном висловлює повагу, тисне руку.

Питань до директора нібито й немає. Діти співрозмовників давно вже закінчили школу, облаштували своє життя. Але людей цікавлять новини в світі. Чи зростуть пенсії, і наскільки? Можливо газ врешті-решт подешевшає? Чи реально отримати субсидію за комунальні послуги? І які документи для цього потрібні? Напевне думають, що Лілія Миколаївна має особливий доступ до такої оперативної інформації. Проте, швидше за все, людям просто не вистачає спілкування. І вони охоче йдуть на контакт з жінкою, яку дуже поважають.

Це сказано не для гарного слівця. Л.М.Водоп’янова давно стала на селі уособленням образу жінки-керівника з високими діловими якостями. За яку б справу не взялася, обов’язково доведе її до кінця. А ще вона людина слова. В колективі середньої школи добре знають цю властивість свого керівника, яка лягла в основу її неспокійного життєвого кредо. Тут завжди панують дружба, взаємоповага і розуміння у виконанні поставлених завдань.

За роки навчання в Криворізькому педінституті здобула професію математика. І підняла викладання цієї дисципліни в школі на дуже високий рівень. Згодом взяла участь у районному конкурсі «Учитель року» і стала його переможцем. Подібна відзнака, визнання не стали випадковими.

На початку квітня довелося зробити дзвінок до Лілії Миколаївни. Потрібна була її консультація як історика-краєзнавця. Але мобільний телефон мовчав. Згодом надійшло SMS-повідомлення: «Вибачте, в мене конференція». Така відповідь спочатку здивувала. Про яку саме конференцію може йти мова? В країні ж оголошено карантин з причини розповсюдження коронавірусу, усі масові зібрання людей заборонено. Але спокійно подумавши зрозумів: мабуть йдеться про дистанційне навчання з учнями. Окрім виконання обов’язків директора, Л.М.Водоп’янова викладає в школі ще й інформатику. Не стала чекати рекомендацій з вищестоящих кабінетів і за власної ініціативи організувала навчальний процес за допомогою комп’ютера, мобільного телефону. Діти ж повинні отримати необхідні знання відповідно до навчального плану. А випускники ще й успішно здати ЗНО. Високі бали мають стати перепусткою до вищих навчальних закладів.

Якось в Микільському-на-Дніпрі проходив день села. Сільська рада і місцеве товариство «Прогрес» запросили взяти у ньому участь, зробити газетний репортаж про таку подію. Коли почалися збиратися сутінки, у моєму фотоапараті несподівано відмовила батарея. Робити знімки головних моментів свята стало нічим, виконання редакційного завдання опинилося під загрозою. І тут на допомогу прийшла Лілія Миколаївна. Вона швидко організувала доставку з дому свого фотоапарату. Професійний «Canon» став своєрідною паличкою-виручалкою. Як такій людині не подякувати!

Невпинно пролітають роки. Ось вже й золотий ювілей стукається у двері. Його жінка зустрічає з добрим настроєм. Закінчує навчання в академії син Володимир. А ось донька Оля після здобуття вищої освіти знайшла себе у банківській сфері. Знання, комунікабельність оцінило керівництво «Приватбанку». І тепер вона обслуговує так званих vip-клієнтів з дуже серйозною репутацією у бізнесі.

Ну а ще відрадою є чоловік Сергій Володимирович, з яким поруч йдуть по життю ось вже скільки років. Познайомилися і покохали ще під час навчання в інституті. Сергій тоді був старостою гуртожитку, після армійської служби мав серйозні погляди на багато речей. Не стали очікувати, поки обидва отримають дипломи про вищу освіти. Взяли та й побралися на останньому курсі. У студентському гуртожитку деканат виділив їм закуток. Усі труднощі перших кроків сімейного життя здолали дружно, не ділили обов’язки між собою. І це неабияк зцементувало сім’ю.

Сьогодні С.В.Водоп’янов успішно займається бізнесом, він директор відомого на Солонянщині магазину електронної та побутової техніки «Атлант».

- Чи не слабшають взаємопочуття до ближньої людини з роками?

Треба зізнатися, запитання носило дещо провокаційний характер. Але Сергія Володимировича воно не знітило:

- Як і раніше, дуже кохаю свою Лілю, - щиро зізнався чоловік.

- І про таке можна буде написати в газеті?

- Хай увесь світ про це знає, - романтично мовив співрозмовник.

А як працюється з директором школи Микільському сільському голові В.М.Копильцову?

- Лілія Миколаївна – прекрасна людина. Вмілий керівник і організатор. Завжди проявляє ініціативу, яка спрям

ована на користь навчального закладу, - дає свою характеристику Віталій Миколайович. – Хто чесно робить діло, таким завжди хочеться допомогти.

Із зрозумілих причин не вдалося почути думку школярів про свого вчителя і директора. Вони ж сьогодні на вимушеному карантині. Але красномовніше за все розкажуть пахучі весняні квіти, які принесено ними у дім ювілярки.

Микола СЕРГІЄНКО

25 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі