• Olena Reynat

Крокуємо разом в історію

Чи доводилося вам знаходити на городі або в садку залишки гільз, уламки мін, снарядів часів минулої війни? Для села Широкого такі речі зовсім не дивина. Адже тут колись точилися запеклі бої з фашистськими загарбниками. І найбільша їх напруга припала на осінь 1943 року. Більше місяця стояв фронт, немало солдатів віддали тут своє життя за майбутню перемогу.

Обстріли, бомбардування з неба, спалені хати і небезпека на кожному кроці! Як це пережили мирні широчани, наші бабусі й дідусі – складно навіть уявити?! Тримаючи в руках поржавілі патрони, що пролежали в землі майже 80 років, часто думаю про наші, окуповані Росією, частини Донецької та Луганської областей. Скільки там подібних небезпечних «подарунків» причаїлися в полях, і скільки років вони ще становитимуть загрозу людині!

Коли вбираються у пишні білі квіти сади навесні, повітрям розливається п’янкий аромат, а в бузкових кущах заспівають невсипущі солов’ї, ми відзначаємо День Пам’яті, Примирення та чергову річницю Великої Перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні!

Чому в хвилини найбільшої радості або печалі людина починає плакати? Певно, так проявляються її емоції, почуття. Святом зі сльозами незмінно є День Великої Перемоги. Біля священного місця, Братської могили загиблих воїнів, збирається завжди широчанська громада. На мою думку, головне відчуття у цей день – вдячність. Вдячність вічна, свята. Вдячність живих за відвойований мир. Особливого звучання набуло це свято зараз, під час загострення на східному фронті! Ось чому запрошую читачів газети «Вперед» на заочну подорож пам’ятними місцями Широкого.



Війна назавжди вкарбована в нашу історію, наше життя. Кров’ю і пожежами котилася вона по Україні. Не обійшла і наше маленьке, до болю рідне Широке, яке захопили фашисти влітку 1941 року. Відбирання хат під житло солдатам, розстріли єврейських родин, вивезення молоді до Німеччини, грабування, комендантська година і примусова праця на ворога, сирітство і голод… Страшні роки боляче було згадувати очевидцям все життя… Після Сталінградської битви ціною мільйонів жертв вдалося таки зупинити ворога і переломити хід війни. Визволення України розпочалося 18 грудня 1942 року, коли наші війська вибили окупантів із с.Півневка на Луганщині. 28 жовтня 1944 року в боях за Закарпаття була звільнена вся Україна.

Визволення Широкого бійцями 27-ї гвардійської дивізії йшло з боку с.Сергіївка. Але широка балка через усе село стала на заваді швидкому просуванню. У воєнні роки тут майже зовсім не ріс очерет (відкрита місцевість!), ще не була насипана гребля. Йшла лише ґрунтова дорога із дерев’яним містком. А значить навколо страшенна осіння багнюка! Саме тут сталися події, які ми називаємо «Подвиг Сорокіна».

Ось архівна довідка про подвиг 18-річного сержанта, командира відділення 5 роти 74 полку 27-ї дивізії: «Гвардии сержант Сорокин 26 октября 1943 г. в 24.00, во время наступления на дер.Широкое, вырвался вперед своего наступающего взвода и стремясь овладеть крайним домом северо-восточной окраины… у моста натолкнулся на упорное сопротивление немцев, засевших в окопах, у которых были: один станковой пулемет, два ручных пулемета и восемь стрелков. Невзирая на опасность и угрозу смерти, вступил в неравный бой, в ходе которого выстрелами в упор из винтовки и гранатами (противотанковыми и ручными) уничтожил 2 расчета пулеметчиков и трех стрелков, ворвался в крайний дом и залез в дымовую трубу. Гитлеровцы, стараясь захватить живым героя, на место уничтоженных расчетов подбросили до отделения стрелков. Товарищ Сорокин, ведя неравный бой, был ранен в правую руку и голову, проявил исключительную стойкость советского патриота, отбивал атаки немцев и продержался в доме трое суток до подхода своих подразделений - утра 29.10.43г. Тем самым обеспечил успешное продвижение своего подразделения вперед. Достоин присвоения звания «Герой Советского Союза».

Проста хата, в якій три доби, без води та їжі, в кіптяві та сажі протримався сержант, збереглася в селі і до цих пір, в ній живуть люди!

Лише за декілька метрів від цієї хати розкинулась центральна площа, на якій у 60-ті роки минулого століття широчани звели Обеліск загиблим на фронтах землякам. Не маючи змоги добратися до їхніх могил, вдови, сироти, та й все село 9 Травня збиралося й оплакувало своїх рідних біля обеліска з викарбуваними прізвищами рідних людей!

Подорожуємо далі. Ось наша Широчанська школа, висока й помітна споруда, збудована ще за часів Земства. Вона була колись відправним пунктом. Звідси вирушали новобранці на фронт у перші дні війни. Можна лише уявити, який плач лунав на шкільному подвір’ї! Селянам довелося взяти до рук зброю, полишивши мирну хліборобську працю. А вже після деокупації у стінах школи облаштували фронтовий шпиталь, де рятували життя не тільки поранених солдат, а й місцевих мешканців. Згодом його перекинули в поле, щоб вороги не розбомбили. Зараз у школі працює музей Бойової слави, відкритий у 1983 році. Створений учнями під керівництвом вчительки Кошляк Раїси Іванівни (на жаль, рік тому вона відійшла у вічність) у тісній співпраці з ветеранами 27-ї дивізії, музей став справді унікальним місцем. Зібрано безцінні реліквії воєнних часів. Тут проходять свята і зустрічі, школярі вивчають історію рідного краю.

Поруч зі школою - Братська могила загиблих воїнів. Священне місце для нас… Є фронтові поховання і на сільському кладовищі. Обеліск полеглим землякам також у 3-й бригаді місцевого сільськогосподарського товариства. Незважаючи на погодні метаморфози цьогорічної весни, дбайливими руками учнів і працівників школи доглянуто Братські могили і обеліски, висаджено квіти, кущики самшиту. Восени урочисто посадили калиновий кущик.

…Тяжко гоїлись рани широчанської землі. Довга могила, пагорби навколо ставка з красномовною назвою Погоріле, поля, вибалки та лісосмуги – це все місця запеклих боїв. Подекуди було випалене все – і дерева, й хати, а земля була начинена свинцем. Скільки хлопчаків у післявоєнні часи підірвалися на мінах!

На жаль, у нашому селі з 2012 року вже немає фронтовиків. Втратили ми і Горб Марію Леонтіївну, яка випила гірку чашу воєнного лиха сповна: була вивезена на примусові роботи до Німеччини. Пощастило вижити, повернулася і відбудовувала село після війни тяжкою працею.

Солдатські душі… Вони очима-зорями дивляться на нас з небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличуть в небесній далині. Краплі їхньої крові впали на землю і відродилися червоними маками. Світла пам’ять всім героям Другої світової війни!

Світлана СВИЩУК, вчитель Широчанської гімназії,

громадський кореспондент

15 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі