Легенда нашого футболу


Душа цієї людини несподівано рано відлетіла у вічність. Але Василь Васильович Борисенко став легендою нашого солонянського спорту ще за життя.

Щоб передати масштаб його таланту, як футболіста, наведу для порівняння нашу першу зустріч на футбольному полі влітку 1967 року. Тоді команда колгоспу «Маяк» запросила зіграти за неї проти суперників із колгоспу імені Чапаєва (с.Безбородькове).

На той час вже був не новачок у футболі. Навчався в Дніпропетровському сільськогосподарському інституті і був чемпіоном області серед студентів вищих навчальних закладів, учасником республіканських змагань. По четвергах грав за відому команду заводу «Пресів» на першість міста Дніпропетровська. Заявитися за неї не було можливості, адже на мені трималася команда рідної Сурсько-Михайлівки.

У збірній інституту був єдиним гравцем з села. Всі інші – вихованці груп підготовки при командах майстрів: дніпропетровського «Дніпра», ворошиловградської «Зорі», запорізького «Металургу». Четверо наших студентів грали за чемпіона області по І-й групі, команду заводу імені Карла Лібкнехта. Заробляли добре.

У товариській тренувальній зустрічі з цим колективом навесні 1967 року випало грати проти колишнього півзахисника «Дніпра» Б.Ступакевича. А ще в команді ЗКЛ виступав відомий гравець Валентин Майдюк. У воротах стояв голкіпер Олександр Мільченко, пізніше добре відома особа в кримінальному середовищі, як «Матрос». Гарно виглядав технічний Герман Кудзієв.

Зіграли унічию – 0:0. І це був дуже пристойний результат. «Матросу» я міг забити, але промазав.

За збірні своїх інститутів тоді виступали дуже перспективні футболісти. Наприклад, в інституті інженерів залізничного транспорту навчалися члени юнацької збірної України Виштиюнас, Куликов, Музика, Гавриков. А ми їх перемагали.

І от уявіть собі, що на поле села Червоний Маяк виходить проти мені сільський хлопець такого ж віку, зросту, комплекції. Неначе нічого й особливого. Але він мене… просто знищив! У кожному ігровому епізоді виявлявся трішки швидшим, трішки повороткішим, трішки вищим у стрибку! Моєму здивуванню просто не було меж.

Ще одного разу зустрілися на футбольному полі в Сурсько-Михайлівці. Я тоді вже мало тренувався, бо багато часу забирала робота в колгоспі. По ходу гри вигравали 2:1. Але наприкінці матчу Василь Борисенко забиває двічі головою. І в результаті наша команда терпить фіаско – 2:3.

І в свої 50 років Василь Васильович Борисенко грав краще багатьох молодих. Це був дуже талановитий, авторитетний, та й просто гарний чоловік. Як би сказали, мужчина!

Згадати його завжди приємно. Хотілося, щоб на прикладі життєвої і спортивної історії В.В.Борисенка вчилися наші сільські хлопці. Василь був надзвичайно талановитим, міг би грати навіть в командах майстрів колишнього СРСР, можливо і збірної країни.

Не головне бути чемпіоном, професіоналом. Я сам немало побачив чого у футболі, але ніколи не ставив перед собою мету стати отим професіоналом. Хоча перевірити свої можливості завжди цікаво і повчально. А молодим спортсменам треба самовіддано любити футбол, як це робив за свого життя Василь Васильович Борисенко.

Борис САВЧЕНКО,

голова ветеранської організації с.Сурсько-Михайлівка

11 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі