• Olena Reynat

Людина з великої літери

Ранок… Із хорошими думками, в доброму настрої рухаюся на роботу. Поруч несподівано зупиняється авто. Дивлюся - за кермом Андрусишин Анатолій Матійович. На моє запитання про причину досить несподіваного ранкового маршруту, пояснює коротко. Мовляв, у цих краях тому, що хоче завезти свіжі солодощі до Солонянського малого групового будинку. Частенько там буває, допомагає діткам.


І потекли мої думки-роздуми у перемішку зі спогадами. Далекі 80-ті, я, молодий вчитель, розповідаю шестикласникам про Римську імперію, Октавіана Августа і його сподвижника Гая Мецената. Наголошую, що саме з тих часів і походить слово «меценатство». Допитливі, розумні очі дітей спостерігають за кожним моїм рухом, ловлять усе, що говорю. Несподівано хлопчик піднімає руку і ставить запитання: «А що таке меценатство?» Пояснюю: меценат, це той, хто надає будь-кому допомогу, підтримку. Та учень продовжує: «Я теж буду допомагатиму людям».

В класі шумок, дехто підсміюється, а хлопченя продовжує: «А я все рівно буду». Це був Анатолій Андрусишин. Пізніше, у наших спілкуваннях, пригадували ситуацію. Співрозмовник запитав: «І як тільки запам’ятали?» Звичайно, хіба ж таке забуває вчитель?

Хто ж він такий, як-то кажуть, якого роду? Народився Анатолій в сім’ї Андрусишина Матія Івановича, який у 1943-1946 роках на Івано-Франківщині у лавах УПА боровся за незалежність України. Був поранений, через переслідування вимушений був змінити прізвище та ім’я (Єрьомін Іван Іванович) і виїхати на проживання до далекої Воркути.

Після смерті Сталіна повертається до України. У 1960 році його заарештовують органи КДБ і переправляють на Івано-Франківщину, щоб довести його причетність до розстрілу мирних жителів. Але ці наклепи не підтвердилися. Матія Івановича відпускають на волю, він, нарешті, повертає своє чесне ім’я. В дусі любові до України, до її героїчного минулого, батько виховує своїх дітей. У 2000 році Анатолій Матійович засновує своє приватне господарство «МАГ». Назва якого – абревіатура від імен Матій, Анатолій, Григорій (брат Анатолія). Анатолій став таки благодійником. Допомагає всім, хто цього потребує. Це школи, дитсадки, благодійний фонд «Возлюби ближнього». Жоден ярмарок не проходить без його участі, отримані кошти йдуть на допомогу дітям. Звертаються до нього й люди похилого віку.

Пригадую, як років 10 тому лікувався у обласному кардіоцентрі. Зі мною в палаті лежав дідусь з села Привільне. Розговорилися, а той і запитує: «Можливо знаєте із Солоного Андрусишина? Він нам завжди допомагає, така хороша людина». Звичайно, було дуже приємно ці слова чути. А дідусь зрадів, почувши, що Анатолій ще й мій учень. Та й самому прийшлося звертатися до нього, коли тяжка хвороба прикувала до ліжка. Він перший допоміг і морально, і матеріально. За що йому дуже вдячний.

Анатолій Матійович – волонтер. Коли почалася війна на Сході нашої країни, він допомагає хлопцям на фронті, їздить сам, підтримує матеріально. У книзі «Святий Микола Чудотворець», виданій за рахунок Андрусишина А.М., воїни написали: «Андрусишину А.М. від 17 ОТБР. Дякуємо Вам за активну громадську позицію та підтримку військових учасників АТО, що захищають Україну від російських агресорів. Боронимо Вкраїну разом! Слава Україні!» До речі, є під цими словами і підпис нашого земляка Сідого Миколи, теж мого учня.

У робочому кабінеті А.М.Андрусишина є багато нагород і подяк, як від військових, так і цивільних, за його волонтерську діяльність та добродійність.

Добрі справи Анатолія Матійовича продовжуються і в наші дні. У переддень 30-річчя Незалежності України хочеться сказати: завдяки таким людям, як Андрусишин А.М., наша країна живе і буде жити.

Юрій КОЗИЛО,

громадський кореспондент

36 перегляд0 коментар