• Olena Reynat

Майстри шоферських доріг

Цю подію, як і багато інших свят, вперше почали відзначати ще за часів колишньої радянської країни. Правда, на той момент урочистість називалося трішки інакше. І все ж буде справедливим вважати: воно в першу чергу стосується водіїв особистого і службового транспорту, тих, хто займається ремонтом та обслуговуванням техніки. А ще дорожників, які прокладають нові шляхи, ремонтують вже існуючі.

Анатолій Олександрович Бабенко ствердно хитає головою, погоджується. Ще б йому та й не знати цієї історії. Усе трудове життя віддав шоферській справі. Після закінчення школи дістав направлення від райвійськкомату на курси кранівників у стінах місцевого ДТСААФ. Йшла підготовка військових спеціалістів до армійської служби. І треба сказати, ці навички незабаром дуже знадобилися.


Під час військових навчань «Дніпро» поблизу території нинішньої Чорнобильської зони допомагав обладнувати в землі капоніри для танків, іншої техніки. А потім, разом з іншими водіями автомобільного батальйону, виконував різноманітні завдання по допомозі народному господарству. Споруджував рисові чеки в Криму поблизу Джанкою, возив зерно на неосяжних просторах Казахстану. Було це у Кустанайській області. А ось на Київщині в селі Чапаївка Таращанського району зустрів навіть свою майбутню дружину Ольгу Олександрівну. Сільський хлопець і світу побачив тільки дякуючи шоферському керму.

В рідному селищі возив відповідальних керівників Солонянського райвиконкому. А 32 роки трудового стажу віддані роботі у міжколгоспній шляхово-будівельній організації. Разом з іншими хлопцями виборювали перехідне Почесне знамено партійних, радянських і профспілкових органів, залишили по собі немало відповідальних об’єктів, які служать людям і понині.

А.О.Бабенко працював бригадиром водіїв у підрозділі виконроба Василя Шандиби і майстра Василя Кашпуренка. Поруч возили щебінь, асфальт Валуй