• Olena Reynat

МОВЧАЗНИЙ свідок зародження землі

Палеовулкану в с.Аполлонівка – більше 3,2 мільярда років!

Дуже подобається цей анекдот. В музеї палеонтології виставлено скелет древнього ящера. Черговий відвідувач цікавиться у співробітниці віком тварини.

- Два мільйони шістнадцять років, - відповідає та не задумуючись.

- Як саме це вдалося точно визначити?

- Все просто, – відповідає. – Коли я влаштовувалася сюди на роботу, теж цікавилася подібним питанням. Мені відповіли: два мільйони. А я вже тут працюю шістнадцять років…



Про масштаби оцінювання різних подій і явищ подумалося, коли їхали до незвичної точки на карті нашого району (шкода, що тепер вже колишнього) – древнього палеовулкану поблизу села Аполлонівка. Його вік спеціалісти вимірюють у 3,2 мільярди років. І якщо вдуматися, людина у цьому безкрайньому вимірі часу і простору виглядає справжньою піщинкою.

Палеовулкан належить до пізнього архею, він вивергав лаву, клекотав ще в час, коли єдиними живими істотами на Землі були бактерії. Старіший за Фіолент чи Кара-Даг. Ось чому структура не так добре збереглася, як у кримських кам’яних свідків древності. Проте можна розгледіти фрагменти «амфітеатру», що у той неймовірно далекий час генерував лаву. Досвідчене око геолога виявить і жерловину вулкану, а на донній його частині – два її потоки. Це диво природи складається переважно з метабазальтів, засвідчує кандидат геолого-мінеральних наук, доцент кафедри геології і гідрогеології Дніпропетровського національного університету Володимир Манюк.

Безумовно, Аполлонівський палеовулкан цікавий вченим. Одночасно, він має цінність і для тих людей, хто абсолютно далекий від геології, але любить живу природу. Бо місця тут справді чарівні. У яку пору сюди не заїхати – дихається вільно, на повні груди. З висоти кам’яного гребеня відкривається вид на долину річки Мокра Сура, яка петляє своїм плесом поміж очеретами. Наступиш ногою на кущ полину – терпкий її запах п’янить душу. Влітку треба частіше поглядати собі під ноги, щоб бува не наступити на якогось плазуна. Це може бути небезпечним.

Коли вперше збирався на відвідини вулкану, розпитував про його місце розташування у місцевих жителів. І уявляєте, ті практично нічого про нього й не знали. У кращому випадку, обізвали цю територію кам’яним кар’єром. Тут дійсно добували колись граніт, дробили його на щебінь різних фракцій. В селі, та й по всьому району, йшло велике будівництво.

Згодом аполлонівці почали використовувати вулканічне жерло як місце для своїх пікніків. За будь-якої погоди затишно, не добирається пронизливий вітер з навколишнього степу, гарно смажиться шашлик.

До речі, хтось розпустив чутку про підвищений радіаційний фон кам’яних брил і провів аналогію з гранітами відомого Токовського кар’єру. Але вона не підтвердилася.

Звичайно, Аполлонівський вулкан – це не Етна, не Везувій і не Ключевська Сопка. Висота найвищого краю кратера не перевищує 7-10 метрів. Але для нашої степової зони навіть такий об’єкт виглядає дуже незвично. Що цікаво, рослинність прижилася тільки по краях колишнього жерла – дика маслина, терники, кущі. А ось середина порожня. Чому?

Дорога до палеовулкану не виглядає складною. Можна від села Аполлонівки рухатися степовою дорогою і потім звернути вниз до містка через річку Суру. Є й інший шлях. Він петлятиме доріжкою поміж густими очеретами. Але заблукати тут не вдасться.

Саме час поговорити і про організацію так званого «зеленого туризму». Екскурсія з розповідями про історію Землі може викликати жвавий інтерес у допитливих людей. Але поки що екскурсантів з фотоапаратами можна побачити не так часто поряд з Аполлонівським палеовулканом. Проте, думається, це питання часу.



122 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі