Наша Світлана Анатолівна

Весняний день… Йду своєю гарною вулицею села Рясного. Навкруги будинки, оточені садами і городами. Понад дорогою – стрункі акації, горіхи, каштани. А поряд – різнобарвні квіти.

Небо чисте-чисте. Сонце посилає до мене своє проміння, дарує теплий поцілунок, усміхається всім людям. Як гарно навкруги!

Я крокую до свого поштового відділення, щоб одержати посилку. Прийшовши туди, простояла добру годину в черзі. І в моїй голові пливли різні спогади про людей. Кожна людина має якусь професію. І я подумала: «Чому ж зараз так мало говорять про трудові професії?»

Ось професія листоноші. Та це ж бажана людина на селі! Всі її чекають, а особливо люди похилого віку. Вона газету принесе, допоможе заплатити комунальні послуги, поповнить рахунок на телефон, принесе цукерок, печива…

Це наша найкраща – Лисенко Світлана так турбується про нас, жителів села Рясного. Вона і в ясні дні, і в негоду завжди доставить кореспонденцію і пенсію вчасно кожному.

Завжди привітна, лагідна, уважна, ввічлива до кожного.

Хочеться згадати працівників нашого поштового відділення завідуючу Березінську Олену Ворухівну, Мокич Антоніну Василівну. Це вони виховали нам таку листоношу, нашу любу Світланочку!

Хочемо Вам сказати велике селянське спасибі за те, що, дякуючи вам, ми маємо змогу дізнатися про те, що діється в світі. Низький уклін вам до землі, наші листоноші, люди з великої літери!



160 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі