• Olena Reynat

На війні як на війні. . .

Все далі в історію відходять події страшної війни, герої, що були їхніми безпосередніми учасниками. Спогадами про травень 1945 року поділився з нами ветеран 27-ї дивізії, один із визволителів нашого села від ворожої окупації, Гридасов Микола Терентійович.

Уродженець Херсонщини. після війни він став одеситом. Довгі роки підтримував дружній зв’язок зі шкільним музеєм. Його листи для нас - справжній скарб, у них зафіксовано фронтові спогади.

Зараз, на жаль, стан здоров’я ветерана тяжкий. І це зрозуміло, бо в грудні минулого року фронтовику виповнилося 98 (!) років. Такий поважний вік, мало не столітній, «завоював» сам. Вів здоровий спосіб життя, дотримувався режиму дня, слідкував за харчуванням, виконував зарядку, займався щоденними тривалими пішохідними прогулянками. Тренував і розумову діяльність – багато читав, цікавився подіями країни, зберіг добру пам’ять і зір.

Через все життя проніс спогади про пекельну Сталінградську битву, в якій загинуло багато його бойових побратимів. Пам’ятні для гвардійця бої за визволення Запоріжжя, за наше село Широке (жовтень-листопад 1943 року), Одесу, Варшаву. І, звичайно, штурм Берліну.


Розповідав, як неймовірні почуття хвилювання і радості охопили солдат, коли вони під час перетину кордону СРСР з Польщею побачили стрілку-вказівник з вистражданим написом, дописаним чиєюсь рукою: «Вот она – проклятая Германия!»

Як боляче було втрачати друзів на війні! Пам’ятав їхні імена, як саме хоронили на війні, місця поховань…Микола Терентійович пригадує такий вражаючий випадок останніх її днів. У Берліні, самому лігві гітлерівців, напередодні 1 травня 1945 року командування їхнього 74 гвардійського стрілецького полку дало розпорядження: всіх жінок (телефоністок, санітарок та ін.) зняти з передової лінії (а в місті було дуже складно розмежувати фронт і тил) і відправити в розташування вогневих точок батареї 120 мм мінометів, де командиром був молодий симпатичний одесит Токарський Борис. Веселий і завзятий. Батареї частіше всього, особливо на рівнинних місцевостях, розташовувалися в тилу. І цим тилом на той момент в Берліні був один із проспектів. І ось, коли вже не велися прицільні стрільби по ворогу, а залагоджувалися парламентерські питання, до гурту радісних, вцілілих до Перемоги жінок, що не раз дивилися в обличчя смерті і перемогли її, разом із Токарським влучила міна. Всі загинули на місці! Такий жорстокий і несправедливий випадок!

А відразу після цього, 2 травня переможного 1945 року - день, який залишився для Миколи Терентійовича найрадіснішим. Бо всі побачили білі прапори капітуляції. І враз настала незвична тиша…

Та насолодитися у повній мірі святкуванням Перемоги Гридасову було ніколи. Його включили до складу спеціальної групи з 6 чоловік із гарним почерком (друкарських машинок у них не було) для оформлення нагородних документів - реляцій про подвиги. Був суворий наказ: до 20 травня закінчити цю роботу. Їхню групу розмістили в окремій будівлі, виставили охорону, щоб ніхто не відволікав. Командування обіцяло після закінчення цієї важливої справи влаштувати відпочинок і святкування Перемоги. Довелося писати ці документи під постійним контролем день і ніч! Але то були приємні «труднощі» на війні.

Світлана СВИЩУК, вчитель Широчанської гімназії,

громадський кореспондент

10 перегляд0 коментар