• Olena Reynat

На шляху до віри


Солонянському храму Православної Церкви України – 30 років

Розпочалося все з Товариства української мови. 9 березня 1990 року наш Солонянський осередок проводив шевченківські читання в Олександрополі. Після закінчення заходу його учасники обговорили і питання створення української православної громади в райцентрі.

Справу доручили великому працелюбу і патріоту Івану Дембіцькому. Благо, що дві вулиці Солоного, Комарова і Голуба, населяли поліщуки з Волині. Їх добровільно-примусово переселяли, аби рятувати захирілі колгоспи. В тяжких умовах переселенці обжилися розбудувалися. Але не забули при цьому про святу віру батьків. Тому люди тепло відгукнулися і негайно вступили до громади: родини Ткачуків, Верболозів, Чераків, Дембіцьких, Папук, Сокоринських і багато інших.


Спроби зареєструвати громаду наткнулися на велечезний спротив тодішньої партноменклатури. Їй було дано завдання створювати лише громади московської церкви. Ця тяганина по реєстрації затягнулася аж до осені 1990 року, коли Народний Рух України в районі організував на величне свято Покрови Пресвятої Богородиці вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років. Декілька тисяч людей на цвинтарі Солоного чекали священника, якого з невідомих причин затримали на посту ДАІ. Тому стало зрозумілим: потрібно шукати свого священника, який буде представником Православної Церкви України, що тільки відроджувалася.

І ось Господня ласка. Перебуваючи у Дніпропетровську в осередку обласної спілки письменників, розмовляю з головою Народного Руху України в області Іваном Шуликом. Кажу, що дуже потрібен священник. Аж тут раптом молодий чоловік, який розмовляв з Іваном, каже: «Я священник!». Ось так з’явився великий сподвижник українського православ’я в нашому районі, та, власне, і області, Микола Марчук.

Першу службу він відправив у хаті Верболозів, яку ті надали в користування для проведення богослужінь. Це відбулося 13 грудня 1990 року на свято Андрія Первозванного, основоположника Православної церкви України.