Не мириться серце зі спокоєм

Колишній голова Солонянської селищної ради Анатолій Аврамович Клешня для цієї ділової поїздки виділив свого службового «Москвича». Ось так вперше і довелося познайомитися з його водієм Миколою Горбуном. Щоб не таким довгим видався час у дорозі, говорили на різні теми. Нюанси з особистого життя співрозмовник тактовно обминав. А ось про автомашину, особливості її ремонту та експлуатації говорив охоче. І це переконало: на такій справі людина добре знається. Професіонал.

Ще раз повернутися до подібних розмов спонукала подія, яку нинішньої суботи відзначає подружжя Миколи Григоровича та Віри Пилипівни Горбунів – 50-річчя сімейного життя! Ювілейну дату «золотого весілля» вони особливо не афішували. Отож про все довелося дізнаватися оперативним шляхом.


У вікна затишної квартири стугонить зимовий вітер, разом із сніжинками кидає ще й колючу морозяну крупу. Де бути о такій порі пенсіонерам? Звичайно, що біля телевізора на зручному дивані. Спілкуються, говорять про буденне й вічне.

Як саме побралися у тому далекому 1971-му? О, то ціла історія, веселішає подружжя. Після армійської служби Микола повернувся до рідної Павлівки, працював у місцевому колгоспі «Дружба» водієм на автомашині ГАЗ-51. Нагодилися жнива, направляють возити зерно від комбайна на тік. А на розвантаження поставили молоденьку дівчину Віру, якій ще й 17 не виповнилося. Отож удвох в кабіні і почали долати кілометри колгоспного шляху. Роззнайомилися, знайшли спільні теми й інтереси. І відчули несподівано, що пробігла між обома іскорка справжнього почуття.

Микола, як представник сильнішої статі, вирішив завітати у гості до майбутніх родичів і якось з’ясувати життєві перспективи з дівчиною. Але там спочатку зустріли прохолодцем:

– Ти нам поки що ніхто, про ці серйозні питання слід батькам розмовляти, - сказали обережно.

- Оце так? – здивувалися наші «Ромео» і «Джульєтта». – Зробимо по іншому.

Пішли наступного дня до сільської ради і таки вмовили голову Катлана Григорія Степановича їх розписати. А укладення шлюбу зафіксували друзі Ушакова Тетяна і Малиш Олександр.

Довелося змиритися батькам. На наступні вихідні організували вдома невеличку вечірку за участі найближчих родичів. Воно й правильно, бо незабаром у молодій сім’ї з’явилося поповнення – донечка Лариса. А потім і менша Світланка. І це одні з найхвилюючих моментів подружнього життя.

- Не довелося жалкувати, що п’ятдесят років тому зробили саме цей вибір?

Запитання прозвучало однозначно з провокаційним відтінком. Але на нього ніхто і не звернув особливої уваги. Бо відповідь була написана на обличчі, засвітилася в очах обох Горбунів теплотою і розумінням.

Не те що жалкувати, навіть подумати про ці питання вони не знаходили часу. Невпинне життя летіло день за днем у трудах, реалізації намічених планів. Окрім сільської ради Микола Григорович шоферував у Солонянській птахофабриці за часів директорства Героя Соціалістичної Праці Ф.М.Полторацького, міжколгоспшляхбуді (директор М.Д.Петренко), в якому і житло отримав для сім’ї. Оволодів навіть професією майстра у фотоательє. А 28 років безперервного стажу належать службі газового господарства, з яких 5 – вже будучи пенсіонером. Працював на «аварійці», виїздив на екстрені виклики споживачів газу.

Коли вийшов на заслужений відпочинок – аж трішки засумував вдома. В результаті знову покликало неспокійне серце в дорогу. Ось він вже водій товариства «АкваТехПром», підбирає спеціальною автомашиною побутове сміття вулицями Солоного. І знову день за днем гортаються сторінки життєвого календаря.

Віра Пилипівна 21 рік трудилася кухарем у дитячому садочку «Сонечко», який очолювала З.Ю.Строменко. Ставилася до роботи дуже відповідально, навіть творчо. Без цього смачних страв просто не приготувати. А тут же ще й мова йде про малюків.

Коли надходила пора відпусток – сім’я Горбунів не засиджувалася вдома. Виїздили з дітьми на море, загоряли на яскравому сонці. Коли з’явилися онуки – і з ними залюбки бавилися. Нерідко й самі брали у профспілці туристичні путівки і подорожували містами країни, милувалися їх краєвидами. Це давало наснагу для наступних трудових буднів.

Зараз молодший зять Віктор має у Звонецькому-на-Дніпрі садибу із земельною ділянкою. Тепер щасливим пенсіонерам можна б і вудку в руках потримати. Так ні, тягнуться вони до мотоблоку. Бо просто не звикли відпочивати, сидіти без діла.

Микола ТКАЧУК, журналіст

96 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі