• Olena Reynat

Ну чим не пара - Андрій та Аня

Перше бажання сподобатися один одному в них з›явилося ще у шкільні роки. Тоді до поцілунків діло не дійшло, але все приємне, що надбали, теж не зрозуміло кудись й зникло. А далі так сталося, що довелося разом навчатися в Солонянському професійно-аграрному ліцеї. Тут теж щось «накльовувалося», але кохання з елементами полювання і цього разу закінчилося без влучних «пострілів». Довелося знову обом піти у тривалу «відпустку». І ось після восьмирічного «небачення» зовсім випадково, а можливо і не випадково, вони знову зустрілися. Це були вже зовсім інший 26-річний Андрій і на два роки молодша Аня. На якусь мить обоє завмирають, стоять непорушно, а потім, набравшись сміливості, першим заговорив Андрій. До кожного його слова Аня дуже уважно прислуховувалася, а в душі відчула, що, мабуть, так і повинно було статися. І полетіла пташкою… Радісно вражений цим польотом, Андрій виразом обличчя встигає вигукнути: «Стій! Стріляти буду!» Нарешті цього разу він не промахнувся. Після цього повільно почали наближатися один до одного. Стало зрозуміло, той влучний «постріл» залишиться в пам’яті Андрія і Ані на все життя, бо саме він зробив їх щасливими. Адже у щасті людина помічає не тільки себе, а й того, хто причетний до цього стану.


Не біцепсами, трицепсами, дельтовидним м’язом Андрій наближав до себе Аню, не силою її брав і завойовував. Супермена з себе не видавав, хоча і був схожий на нього. Звичайно, тепер на першому місці не штанга була, якій не давав спокою в атлетичному клубі «Граніт», а вихователька дитячого садочку Аня Колісник. Саме вона почала тримати на ногах атлета з впертою юнацькою силою, якою він вміло розпоряджався. На думку Андрія праця і тільки праця - це найголовніше. На спиртне у нього взагалі алергія. Ненавидить і цигарковий дим. Хоча мати й померла рано, так і не дізнавшись як житиметься синові з іменем Андрій, та він зумів створити себе власними зусиллями. Хороший гарт отримав і під час служби у Збройних Силах України. Це помітила і Аня. Помітила, бо і сама була в чомусь схожа на Андрія. А це завжди зближує людей. Це зближення змусило нещодавно Аню назавжди розпрощатися зі своїм прізвищем. Була Колісник - стала Фурман. На дві літери коротше. Можливо не таке милозвучне, але… з новим прізвищем розраховує ніколи не забувати того, хто не зробить з неї засохлу гілку, з ким завжди буде пускати «зелені листочки», з чиїм іменем в серці буде завжди засипати.

Отже, Андрій і Аня розписалися. Чим і як відзначили цю подію? Без всяких церемоній: зібралися свої. Посиділи. Привітали молодих, побажали всього найкращого. А хтось жартома кинув: «Ну чим не пара? Навіть ім’я в обох на літеру «А» починається».

Про фото теж не забув. Погляньте на нього. Єднання душ, щастя дотику відкрило обом нову грань життя. Вираз обличчя випромінює і задоволення, і одночасно - відповідальність. Хоча внутрішньо серця співали і витанцьовували. В Андрія – «Тільки вона, тільки вона, тільки вона одна», в Ані – «Хочу бути з тобою, я так хочу бути з тобою, я буду з тобою». Їм нічого не хотілося змінювати. Але тут втрутилася війна - і все змінилося. В повітрі і на душі повіяло тривогою. Доля інколи вирішує за нас багато. На п’ятий день подружнього життя від Андрія почули: «Іду захищати Україну». Це був його поклик, доля. А що на це Аня? Зрозуміло, що настрій в неї згас, як сірник на вітру. Хто б міг подумати, що через п’ять днів шлюбу Андрію та Ані доведеться складати найважчий екзамен життя.

…Втомлена, але не зламана війною, Аня потяглася за мобільним. Телефонував Андрій.


170 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі