• Olena Reynat

Обмінялися обручками на щастя

Справжньому коханню війна не перешкода


Стихає над степом відлуння недавнього бою. Здається, що ворожі міномети втомилися випльовувати зі свого жерла смертоносний метал і попросили перепочинку. Та й російські «асвабадітєлі» не проти паузи на війні. Сім атак провели вони цього дня, і все без результату. Одні лише втрати. Фронт продовжує стояти на місці. А весняне повітря залишається настояним запахом порохових розрядів.

Десантники дружно набилися до тісного бліндажу. Тут можна нарешті випустити з рук автомата, розслабити від напруги спину. Задиміли сигарети, пішла дружня розмова.

- А що, командире, відпустимо нашого Ромку на його весілля? – звертається хтось із хлопців до офіцера.


- Ще ніхто заочно цю процедуру не проходив, - підтримує розмову інший.

- Хай краще шампанське в руках вистрілює, аніж РПГ.

Усміхається в бліндажі десантура. І офіцер не приховує на губах посмішку. Дружно воюють бійці 25-ї повітряно-десантної бригади. А між тим добре розуміють і життєві обставини. Бо думки Романа Возного линуть до рідного Широкого. Десь там, за прилавком сільського магазину, закінчує свій робочий день його Ірина. Хочеться навістити дружину, бо скучив. Тільки є й інше завдання: узаконити врешті-решт свої подружні зв’язки. Відносно весілля – то розмова сумнівна, не на часі. А ось посвідчення про шлюб вже має бути в їхній сім’ї.

Зараз вирушати в дорогу пізнувато, день був надто важким. Вранці – інша справа, вважає офіцер. Короткоплинна відпустка, звичайно, обмежується в часі, бо ж війна. Але на місці воно буде все значно виднішим.

Описані події відбуваються за два дні раніше. В Солоному ще ніхто не знає, що в місцевому РАГСі відбудеться урочиста процедура укладення шлюбу. Ось і ми з чоловіком Владом знаходимося у повному незнанні. Також був напружений тиждень, кожного дня і навіть вночі телефонні дзвінки. Розмови з нашими воїнами, які зараз служать на різних фронтах цієї війни, їх рідними. Чи не кожного дня відправка вантажів на передову. Кожного дня доводиться слухати людські сльози, відчай, надію.

І ніби грім серед ясного неба… Роман Возний проходить службу в 25-й повітряно-десантній бригаді, не так давно відбувалася з ним розмова. Про наступні плани нічого не говорив. А зараз: «Привіт, Олександрівно! Зараз в Солоному, через півгодини одружуюсь…»

І я лечу, чи не в буквальному смислі цього слова. За 20 хвилин встигаю знайти балаклаву і футболку для воїна, також подарунок нареченій. Жовто-блакитні півники зриваю з клумби на ходу, шампанське і цукерки купую в магазині. Біжу так, як не бігала і в кращі роки своєї юності. Бачу, що вже не встигаю, вилітаю на другий поверх РАГСу і чую: «Не треба так поспішати, ми чекаємо…» Встигла.

Роман з Іриною вже давно кохають один одного. Хочеться їм пожити у затишку, спокої, злагоді. Тільки доля надіслала випробування у вигляді безжальної війни. А її не обминути, треба тільки перемогти ворога.

Ці події примусили по іншому поглянути на звичайні речі, визначити власне місце у круговерті життя. Своїм рішенням одружитися молодята продемонстрували не тільки силу почуттів, а й духовного світла, яке не затьмарить жодна ворожа навала. Весільні обручки тепер стануть символом віри і надії молодої сім’ї.

Як бачимо, війна коханню не перешкода. І це довели Роман та Ірина Возні, створивши ще одну українську сім’ю у непростий для країни час. Що ж, злагоди їм та любові!

А сюрпризи цього дня не закінчуються. На виході зустрічаємося ще з одним військовослужбовцем – Дубиною Федором. Він супроводжує під руку Ларису, очі якої просто світяться щастям. Вони також з Широкого і також бажають узаконити свої сімейні відносини. Мають доньку-школярку, шлюб вже пройшов випробування, перевірку часом. А тепер буде ще й відповідне свідоцтво.

Два одруження упродовж однієї години – висока щільність подій. Тільки вони прекрасні за своєю суттю. І знову доводиться бігти за шампанським та цукерками.

Вітаємо, шановні молодята! Хай буде мирним небо у вашому житті, а на сімейному шляху – лише таке омріяне щастя.

34 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі