• Olena Reynat

«Орльонок»: версія 2.0

Раніше ніколи не писала до газети. Все більше - в соціальні мережі. Але чомусь навіяло і дуже захотілося зі сторінок нашої районної газети «ВПЕРЕД» поділитися спогадами про «Орльонок» та події, які зі мною сталися два роки тому…

У 2019 році я поїхала працювати вожатою в наш солонянський табір. Раніше, ще в дитинстві, я ніколи в таборі не відпочивала, не мала конекту з дітьми, а особливо з цілим загоном дітей. Але запросили, тому не вагаючись, поїхала. Ця поїздка перевернула моє життя. Але давайте про все по порядку...


Раніше про «Орльонок» я була не найкращої думки. Чомусь у нашому селищі про табір не всі приємно говорять, і це даремно. Наприклад, мій чоловік Максим, якого я зустріла у таборі, з 18 років працював вожатим там кожного літа і просто у захваті від «Орльонка». Пам’ятаю, я прийшла на збори перед поїздкою і наша старша вихователька Гандрабурова Юлія Вікторівна сказала: «Ми кожного року чекаємо на поїздку, потім вона пробігає, як один день, і ми знову чекаємо рік, щоб зустрітися і відпрацювати нашу найкращу зміну. Тому я благаю вас: не підведіть і працюйте на всі 100%». Тоді слухала, але не розуміла що нас чекає, сприймала цю поїздку більше як гру, просто, як щось нове і не думала, що табір переверне усе моє життя та залишиться у серці назавжди.

Взагалі, мені просто пощастило туди потрапити. Запропонували поїздку моїй мамі, у якості вихователя першого загону, а вона вирішила порекомендувати також мене і мого вітчима. І так сталося, що нас усіх затвердили. В день від’їзду, сидячи в автобусі, я дивилася на все крізь пальці, з жахом слухаючи галасливих дітей і спіймала себе на думці, що може це не моє і що через декілька днів я повернуся додому? Але, на щастя, все сталося інакше. З першого дня, з першої хвилини по приїзду, було надзвичайно складно. Складно і кайфово одночасно. Ми репетирували на «естраді» з ранку до ночі - виступи, розважали загони концертами, танцями, піснями, футболом, водними феєріями, спортивними змаганнями, Днем Нептуна, Івана Купала, фігурами з піску, малюнками на обличчях... Кожного дня була історія, яку ми писали з вихователями та вожатими для наших дітей. Хотілося закарбувати у пам’яті кожну мить, тому на своїй сторінці в Інстаграмі започаткувала «Щоденник вожатого», який у майбутньому став мейнстримом. Записувала та зберігала фото про кожен день, пережитий у таборі, і всі 16 шалених днів хітової зміни залишилися назавжди у моїй пам’яті. Я полюбила у таборі все: починаючи з ранішнього під’й