ОТАМАНИ СОЛОНЯНЩИНИ

У 1918-1919 роках на Солонянщині оперувало чимало ватажків, та найбільш знані серед них – Пантелій Семесенко з Сергіївки, брати Чумаченки з Солоного та Бондаренки з Вовнігів. Отамани протистояли білій та червоній навалі імперського сусіда, намагаючись скористатися нагодою і нарешті зробити Україну вільною та самостійною. Радянська влада 70 років перекручувала історію і називала солонянських провідників бандитами, тож наразі ми повертаємо імена героїв Перших Визвольних змагань. Звичайно, що не були наші хлопці ніякими бандитами. Це переважно вчителі та заможні господарі, які робили все, що у їхніх силах, аби зупинити більшовиків і врятувати життя українців як тогочасних, так і прийдешніх.


Пантелій Семесенко народився у с.Сергіївка Солонянської волості. Його батько Іван мав крім нього ще чотирьох синів - Тимофія (1881 р.н.), Трохима (1883 р.н.), Івана та Григорія. Мабуть, були у Івана Семесенка ще й доньки, але про них нам нічого не відомо. Пантелій, напевно, був наймолодшим, бо ще хлопчиком нерідко проводив час у брата Івана, який проживав із сім’єю у Солоному. Дослідникові історії своєї родини Миколі Дніпренку (1930-2007) родичі розповідали, що Панько був життєрадісним і товариським хлопцем, любив гостей і завжди знаходився у центрі уваги. Він чудово грав на музичних інструментах, зокрема на скрипці та баяні. Дніпренко пише: «Це був високий стрункий світло-русявий красивий чоловік, мав невеличкі вуса, за вдачею був оптиміст… Він виокремлювався стриманістю у манерах і якоюсь особливою вишуканою інтелігентністю, навіть аристократизмом». Попри це Пантелій добре володів зброєю і чудово їздив верхи. Цей факт підтверджував і племінник Пантелія Григорій Тимофійович Семесенко (1912-1992). Він розказував своєму синові Анатолію, що баский і розумний кінь дядька не раз вивозив його зі складних ситуацій і рятував життя. Працював Пантелій, начебто, вчителем математики. В період Перших Визвольних змагань, у 1917-1919 роках, Семесенко добре повоював і наприкінці 1919 року вже керував власним загоном. У ті буремні часи більшовики бувало і ловили отамана. Якось віддали його під суд, що проходив у школі чи то Солоного, чи то Сергіївки, та згодом Панько з під арешту втік. Потім його, буцімто, спіймали в Башмачці і обвинуватили у вбивстві Савки Макарéнка. Подейкували, що деякий час Семесенкові навіть довелося попрацювати у ЧК, щоб зберегти собі життя, але потім він знову подався до повстанців. Якщо це і правда, то ставитися до цього треба спокійно. Люди із здоровим глуздом розуміють: аби вижити в жахливій ситуації, варто іноді відступити і зачекати слушного моменту, щоб знову напасти на ворога.

Брати Чумаченки народилися і проживали у Солоному Було їх четверо: Михайло Костянтинович, Трохим Костянтинович (1873 р.н.), Іван Костянтинович (1881 р.н.) та Наум Костянтинович (народився 1 грудня 1886 р.). Знаємо і про трьох їх сестер: Олександру, Степаниду та Одарку. Достеменно відомо, що Трохим Костянтинович Чумаченко брав участь у Першій світовій війні в армійському корпусі як рядовий продовольчого транспорту. Напевно, інші брати теж воювали у царській армії. Та коли у 1918 році Російська імперія затріщала по всіх швах, Чумаченки негайно приєдналися до визвольної боротьби. Спочатку вони долучилися до отамана Грінченка, але коли Грінченко був розбитий і кудись зник, Михайло Чумаченко зібрав загін і сам його очолив. Тогочасники свідчили, що брати Чумаченки боролися не за свій клаптик землі, не за свої власні інтереси, а саме за ідею незалежної України. Загін мав на озброєнні гвинтівки, револьвери, бомби... Зброю діставали у боях. Якось Павло Панасович Бабенко і Михайло Чумаченко добули у червоноармійців станковий кулемет системи Кольта і сховали його у Бабенка. Цим кулеметом потім трощили ворога. А у 1919 році загін Чумаченка вдало пошматував військову валку червоних, що сунулася з Катеринослава у напрямку Запоріжжя.

У 1920 році червоні потроху завойовували Катеринославщину. Та влітку сюди прибув доктор Н.Гелієв, який скооперувався з отаманом Бровою, і саме Солонянський район став його резиденцією і місцем, звідки вони з Бровою живилися військовою силою. Сам Гелієв був родом із м.Скутарі у Македонії (наразі це територія Румунії). Його прадід був українцем, а називав він себе «сербом-македонецем». Гелієв походив із заможної родини, на зріст був високим, могучої статури, чорнявий, кароокий. З його слів, він здобув вищу освіту на медичному факультеті Женевського університету та філософії у Віденському університеті. Потім одружився з українкою із Богуслава і поїхав жити до дружини на батьківщину. Лікарював у Богуславі, потім - в Умані, аж поки не відступила Директорія. Прийшли більшовики, напали на садибу лікаря і знищили всю його родину. Лишившись сам, Гелієв пристав до повстанського руху, очевидно з метою помститися. Спочатку разом з отаманом Трепетом вони оперували на території Київщини та Катеринославщини, та коли Трепета було розбито, Гелієв подався до Криму, проте дорогою на декотрий час пристав до отамана Брови. Доктор Гелієв був чудовим організатором, непосидющим та енергійним, та, либонь, його завзятість і заважала там, де мав бути холодний розрахунок і реальна оцінка ситуації. У бою македонець не пригинався, йшов на ворога у повний зріст, при цьому ніколи не був поранений і вважав себе завороженим від куль.

Брати Назар (1887 р.н.) та Кіндрат (1896 р.н.) Бондаренки належали до заможної, шанованої та працьовитої родини у с. Вовніги Нікольського повіту. Батьки їх Микола Іванович (1862-1936) та Настя Тимофіївна (1866-1954), у дівоцтві Полуектова, крім двох синів мали ще чотирьох дочок: Пріську (1892 р.н., у заміжжі Кудіна), Явдоху (1905 р.н., у заміжжі Кудіна), Мотрю (1909 р.н., у заміжжі Баришпол) та Наталку (1912 р.н., у заміжжі Коваленко). Назар та Кіндрат приходилися двоюрідними братами Тихону Лукичу Бондаренку, якому наша газета присвятила статтю «Одноосібник» у вересні 2019 року. Був ще такий вовнізький ватажок Іван Бондаренко, та яким чином він споріднений з іншими Бондаренками, з’ясувати поки що не вдається. «В селі Вовнігах, - згадував Гаврило Гордієнко (1902-1982), - був свій власний ватажок Іван Бондаренко з неабияким ореолом героя, бо він уже у минулих роках воював і проти німців 1918 року й проти більшовиків і проти денікінців 1919 року».

Бондаренки були спритними, мали гострий розум та інтуїцію. Кіндрат чудово скакав верхи, метав ножі, був розвинутий фізично. За свідченням Тихона Лукича, йому доводилося переправляти через Дніпро загони Махна та Бондаренка, які зупинялися у нього зі своїми тачанками. Кіндрата він називав керівником і організатором у загонах Грінченка та Брови, що оперував над дніпровськими ділянками, включаючи Вовніги. Повстанці кидали у колодці уповноважених Червоної армії, зокрема у 1920 році вони знищили двох представників по хлібозаготівлі - ставлеників більшовиків у Вовнігах.

Далі буде.

Ірина Коновець-Поплавська, громадський

кореспондент, краєзнавець




31 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі