Отамани Солонянщини. Частина 2.



Влітку 1920 року Вовнізький повстанський відділ отаборився на скелястому острівці Кам’янистий-Полтавка (колись об його скелі розбилися якісь полтавчани, які не найняли собі лоцмана), що розташовувався навпроти Вовнігів, коло самого Вовнізького каналу (в 1843–1854 роках на всіх порогах уздовж лівого берега Дніпра вирили канали й підірвали найбільш небезпечні скелі). На цьому острівку були лише пісок, каміння та невеликі кущі лози. В загоні був човен, з якого хлопці ловили рибу. Також вони часто сиділи понад берегом каналу та вигрівалися проти сонця. Розважалися тим, що кидали у воду камінці. І така сильна течія була, що хоч який великий камінь кинь, а він ніколи не падав одразу на дно, бо течія зносила вниз. Отаманами загону були Іван Євдокимович Марків (псевдонім Чорна Хмара, с.Вознесенка Запорізької області) та Іван Бондаренко. До ватаги входили Іван Горобець (с.Оріхове Запорізької області), Гаврило Максимович Гордієнко (м.Олександрівськ), Олекса Ренгевич (з Августинівки) та хлопці з Вовнігів, Микільського, Військового, разом - з два десятка. Головне завдання полягало у недопущенні агентів радянської влади на місцевість, зокрема для виконання продрозкладки, щоб надати можливість селянам спокійно орати та сіяти. Відділ розбирався з невеличкими продовольчими загонами і представниками Радянської влади.

Гаврило Гордієнко потім згадував: «Одного разу з Катеринівки дали знати, що там аж два продагенти. Ночують один в одній хаті, другий - в іншій. Близько півночі ми їх відвідали й тишком-нишком забрали одного й другого. Не помогли їм нагани під подушками. Відвезли до Дніпра й пустили їх плавати понижче Вовнізького порога». А ось лист Катеринославского губревкома до Запорізьких колег (1920 рік): «Вранц