Отамани Солонянщини. Частина 2.



Влітку 1920 року Вовнізький повстанський відділ отаборився на скелястому острівці Кам’янистий-Полтавка (колись об його скелі розбилися якісь полтавчани, які не найняли собі лоцмана), що розташовувався навпроти Вовнігів, коло самого Вовнізького каналу (в 1843–1854 роках на всіх порогах уздовж лівого берега Дніпра вирили канали й підірвали найбільш небезпечні скелі). На цьому острівку були лише пісок, каміння та невеликі кущі лози. В загоні був човен, з якого хлопці ловили рибу. Також вони часто сиділи понад берегом каналу та вигрівалися проти сонця. Розважалися тим, що кидали у воду камінці. І така сильна течія була, що хоч який великий камінь кинь, а він ніколи не падав одразу на дно, бо течія зносила вниз. Отаманами загону були Іван Євдокимович Марків (псевдонім Чорна Хмара, с.Вознесенка Запорізької області) та Іван Бондаренко. До ватаги входили Іван Горобець (с.Оріхове Запорізької області), Гаврило Максимович Гордієнко (м.Олександрівськ), Олекса Ренгевич (з Августинівки) та хлопці з Вовнігів, Микільського, Військового, разом - з два десятка. Головне завдання полягало у недопущенні агентів радянської влади на місцевість, зокрема для виконання продрозкладки, щоб надати можливість селянам спокійно орати та сіяти. Відділ розбирався з невеличкими продовольчими загонами і представниками Радянської влади.

Гаврило Гордієнко потім згадував: «Одного разу з Катеринівки дали знати, що там аж два продагенти. Ночують один в одній хаті, другий - в іншій. Близько півночі ми їх відвідали й тишком-нишком забрали одного й другого. Не помогли їм нагани під подушками. Відвезли до Дніпра й пустили їх плавати понижче Вовнізького порога». А ось лист Катеринославского губревкома до Запорізьких колег (1920 рік): «Вранці 9 серпня в село Вовніги приїхав продзагін у кількості 100 осіб з продагентом Мєдвєдєвим на чолі. Після обіду до волості під’їхало кілька людей, вдягнених червоноармійцями (як потім виявилося, то були повстанці) і один з них пред’явив документи на ім’я ад’ютанта 27 полку 3 дивізії, попросив його вийти надвір поговорити по дуже важливій справі. Повіривши, Мєдвєдєв вийшов, але «червоноармійці», захопивши його, зникли у невідомому напрямку. За отриманими даними, вони зараз знаходяться поблизу села Андріївки Запор(ізької) губ(ерніі). Просимо Запорізький губревком вжити належних заходів та затримати бандитів. Голова: (підпис), секретар (підпис)». 

Селяни з навколишніх сіл приносили їжу, та найбільше повстанський відділ був пов’язаний з родиною Івана Бондаренка. Десь у серпні 1920 року чи то на Спаса, чи то на Успіння, мати та сестра Івана пішли до церкви в Августинівку, а Іван запросив парубків на обід - «допомогти» їсти, бо солі не вистачало, і страви не було як зберігати. Подавали різні види печені, борщ, курку, сирники, пиріжки і ще багато чого. Після обіду повстанці перепливли на свій острівок і полягали спати. Та коли люди повернулися із Августинівки, то розповіли, що з Нікополя на Катеринослав суне великий продзагін під командою якогось Фікселя (ймовірно Фіксель Костянтин Іванович (1902-1944) родом з Житомирської області, який у 1918-20 роках знаходився у лавах РККА на Південно-Західному фронті). Це була велика валка возів, навантажена збіжжям та харчами, які більшовики награбували в українських селян. Червоноармійців було кілька десятків із однією гарматою. Продзагін просувався по трасі, та кінна розвідка ширяла в боки від головного шляху. Вояки Вовнізького відділу зі свого острівка бачили тих кіннотників, та сили були надто нерівні, щоб вступати в бій. І от Іван Бондаренко, хоч як його не зупиняли, бере свій австрійський карабін і вистрілює з нього російськими набоями у бік продзагону. Гордієнко пише, що усе життя той постріл лунав у його вухах, так дзвінко він відбився від численних скель навкруги. Тоді червоноармійці взяли човни і почали перепливати між каміннями Вовнізький поріг, по ходу вистрілюючи шрапнелями, потім попливли на південь від острівка. Обстрілювати їх не було можливості через сонце, що било в очі. Повстанцям нічого не лишалося, як човном пересікти протоку і розпорошитися по степу на рятівному лівому березі, зайнятому білогвардійцями. Гордієнко зі ще одним побратимом переночували у балці, схожій на печеру, під крутою скелею. Там приховали зброю і рушили до Олександрівська (м.Запоріжжя). Невдовзі на Вовніги напали червоні, пограбували селян і розстріляли принаймні чотирьох вовнізьких хлопців.

Приблизно через місяць ще один великий продзагін червоних, який просувався з Нікополя на Катеринослав вздовж Дніпра, розбив біля Вовнігів Катеринославський кіш «Визволення України» під проводом уродженця с.Софіївка Верхньодніпровського повіту Родіона Федорченка (1886-1930). Як це сталося ми дізнаємося зі спогадів учасника тих подій Миколи Гайдая. Микола Григорович народився у 1898 році в с.Малий Янисоль Маріупольського повіту в сім’ї вчителя. У 1917 році закінчив гімназію зі срібною медаллю у Черкасах, вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира та до Київської гарматної школи. Через рік перевівся на фізико-математичний факультет. Навчався до грудня 1918 року, а під час антигетьманського повстання повернувся до батьків у Черкаси. Згодом вступив до Катеринославського кошу УНР. І ось Микола Гайдай згадує, що якось ранком, у кінці вересня 1920 року, Катеринославський кіш наближався до Вовнігів, щоб переправитися через Дніпро. Змучені хлопці дрімали, сидячи на конях, бо перед цим був бій з червоними і 70-верстовий перехід. У цей час у Вовнігах розташувався полк курсантів, а у Башмачці – три тисячі червоних. Фронт - 15 верств позаду. Тільки-но почали спускатися у балку, аж раптом назустріч - 20 вершників з 35-го будьонівського полку. Кіннотників легко обеззброїли і пішли далі. Стало дужче розвиднятися, а над Дніпром почав підніматися туман. Та коли залізли на горба, то наштовхнулися на майже дивізію червоних. Прапорів ні у кого не було. Отаман Федорченко наказав перебудуватися. Тачанки з кулеметами і кіннота Катеринославського кошу виїхала наперед і стала в каре, а тачанки з пішими та друга частина кінноти почали спускатися вздовж балки у лісок, що доходив майже до самих Вовнігів. Все б може якось обійшлося, та один з червоноармійців побачив схований на тачанці жовто-блакитний прапор. Ворог зрозумів з ким має справу і кинувся лавою… Повстанські тачанки одбили першу атаку і настала тиша. Проте хвилин через п’ятнадцять червоні почали бити з боків. Повстанці не знали про будьонівців, що стояли у трьох верстах у бік фронту, і почали з боєм одходити до села. Отаман наказав братам Г. (ймовірно брати Горобці-Воробйови з Катеринослава) продиратися скрізь лаву червоної піхоти і йти вздовж Дніпра до Дубового острова. Друга частина відступала до Вовнігів. Вперед вислали 4 тачанки з кулеметами і сотню кінних. Коли цей авангард скочив у село, то на запитання курсантів «що там коїться», старшина повстанців відповів, що вони з 35 будьоннівського полку, а бій іде з бандитами. Курсанти тому повірили, бо у козаків були червоні стьожки. Сотня на рисях пройшла до берега. Сотник звелів розпускати попруги і кидатися з кіньми у воду. З тачанок теж випрягли коней. Всі шугнули у Дніпро. У цей час решта повстанців не витримала натиску і побігла. Почалася страшна переправа. Хлопці кидалися у Дніпро, деякі тонули, а інші перепливали і вилазили на другий берег. Курсанти, яких першій сотні вдалося обдурити, тепер зрозуміли з ким мають справу і почали так обстрілювати повстанців з кулеметів, що голову не можна було висунути і на лівому березі Дніпра. Коли розвиднилося зовсім, кінна дивізія скочила у Вовніги і почала рубати тих, хто лишився на правому березі. Однак половина повстанців, в тому числі Микола Гайдай та отаман Федорченко, переправилися на другий бік Дніпра і опинилися у стані білих. Мокрі і знесилені вони рушили далі. Лише на другий день п’ятеро з тих, що лишалися з учора у Вовнігах приєдналися до уцілілих і розказали, що сталося з їх побратимами…

Десь у цих шалених водовертях був розстріляний каральними загонами червоних частин славний український козак Назар Миколайович Бондаренко...

Далі буде.


Ірина Коновець-Поплавська, громадський

кореспондент, краєзнавець

7 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі