Повторила себе у дітях

Антоніна ГУРСЬКА, громадський кореспондент, с.Рясне



Народна мудрість нам як підказує: побудував дім, посадив дерево, виховав дитину – вже недаремно життя прожив. Якщо з цих позицій оцінювати зроблене Ніною Федорівною Куктенко, то вона виглядатиме людиною дуже щасливою. І своїх двох синів вивела на життєву доріжку, і сотні інших дітлахів, яких довелося навчати. У тому числі і мене. В Рясному Ніна Федорівна оселилася не так давно. А перед цим 40 років працювала в Березнуватівській середній школі. Одразу стала помітною серед односельчан, була вчителем початкових класів. Згодом закінчила Дніпропетровський держуніверситет. Молодий педагог, весела вдача, доброзичливість. Ніколи не пройде повз чужої біди. Якось почала допитуватися в неї: «Звідки тільки береться доброта до дітей, людей?» І цим зовні простим запитанням навіялися спогади непростого життя. Помережене воно було двома кольорами. Чорний – припав на дитячі роки. - Коли б не милосердя людей, навіть не знаю, чи працювала б у школі, чи розмовляла б сьогодні з тобою, - ділиться спогадами ветеран. – І війну, і голод, і холод – усього довелося пережити. Загинув на фронті батько. Мама залишилася з шістьма дітьми. Під час голоду 1947 року саме люди допомогли вижити. Особливо вдячна своїй подрузі Михайльовій Валентині Петрівні з села Крутого. Здається, що до кінця днів своїх буду у неоплатному боргу перед земляками. Як їх не любити?! А потім пішли спогади про воєнні роки, окупацію. Фашисти вигнали сім’ю з рідної хати. Та пережили лихоліття. Коли почала стихати артилерійська канонада фронту, люди повернулися до мирного життя. Ніна Федорівна обрала собі вчительську стежину. Вивчилася на педагога і викладала географію, українську мову та літературу, проводила уроки музики, домоведення, організовувала драматичний гурток, художньої самодіяльності разом з учнями. Була і завучем школи. Коли відбувалася підготовка до різних свят, Ніна Федорівна допомагала шити костюми. Кому Діда Мороза, кому Моряка чи Козака. А дівчатам робила віночки, вишивала кофточки. Вчила і нас рукоділлю: в’язати, шити, готувати, вишивати. Ніби намагалася повторити себе в дітях. І це їй, безперечно, вдалося. Знаходила час і вдома попорати справи, і про людей не забути. Односельчани обрали її депутатом сільської ради. І не помилилися. Бо з перших кроків діяльності обранець думала саме про людей, виконання їхніх наказів. Померла людина – до Ніни Федорівни йдуть земляки за допомогою, потрібно до лікарні доправити хворого – знову ж звертаються до сільського депутата. Дров нарубати, води наносити – це все організує педагог разом зі своїми вихованцями. Можна навести немало прикладів, коли депутат опинялася у досить непростій ситуації, бо відстоювала інтереси своїх виборців. Особливо у вирішенні побутових питань. Завжди мала власну точку зору і ніколи не підлаштовувалася під думку керівників. Цим ще більше зміцнювала свій авторитет. За свою багатогранну діяльність Н.Ф.Куктенко неодноразово нагороджувалася грамотами і подяками. А їх у неї немало ні багато, а 48! Відзначена значком «Відмінник народної освіти», медаллю «Ветеран праці». А ще ж має статус дитини війни. Гортаючи її альбом «Мої роки – моє багатство», натрапила на листівку колишнього Березнуватівського сільського голови Місківа Валерія Тимофійовича. Ось що він написав: «Не кожній жінці вдається об’єднати в собі риси найкращої дружини, найвірнішої мами, талановитого спеціаліста, чудової людини. Вам це вдалося…» Коли надходять свята чи день народження, звідусіль починають прилітати вітання від колишніх вихованців. Ніна Федорівна до них ставиться дуже бережно, навіть завела для цього окремий альбом. Ніні Федорівні Куктенко вже 82. Не дивлячись на шанобливі роки, виявляє високу активність. Наприклад, уздовж дороги висадила десятки дерев, влітку палісадник утопає в різнобарв’ї квітів. І саме за ними можна безпомилково відшукати садибу людини, яку поважають на селі.

20 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі