• Olena Reynat

Пригадалися щасливі роки

Трапилася якось на очі давня світлина ще в чорно-білому форматі. Так і полинули спогади. А вони про село Миропіль і віддалений колгосп імені Ватутіна. Дійсно, від районного центру до нього їхати та їхати. І цю дорогу в 1975 році ми здолали разом з чоловіком Валентином Миколайовичем Танцюрою та двома нашими синочками. Його призначили заступником голови колгоспу по кормовиробництву, мене – агрономом-насіннєводом.


Голова правління Володимир Мефодійович Московченко і колектив зустріли нас дуже добре. Це були гостинні, дружні, працьовиті люди, які буквально горіли на роботі. Механізатори давали лад у степу, а ось жіночий колектив господарював на току. Ретельно готували насіння для наступного засіву, протруювали його під керівництвом механіка Івана Тимофійовича. Встигали все зробити вчасно.

Надходила пора збирання врожаю – вже іншими справами займалися колгоспники. Очищали зерно, відвантажували його на державний елеватор. В господарстві працювало немало активістів, які вміли організувати серед людей трудове суперництво за досягнення найвищого виробітку агрегатів. Вони на архівному знімку. Зліва – В.М.Танцюра, який до того ж очолював у колгоспі місцеву партійну організацію. Поруч П.І.Головко, Л.І.Супрунюк, М.П.Сторчак, голова профкому І.І.Тищенко, головний ветлікар В.І.Васильченко, М.І.Супрунюк.

Активісти закликали трударів до високопродуктивної праці, вручали кращим перехідні вимпели, надсилали подяки у сім’ї. Це все відбувалося якось щиро, душевно. І приносило свій результат.

Пригадую, дощовим видалося літо 1977 року. Поспішали зібрати врожай, бо така погода могла привести до втрати клейковини, а отже й якості вирощеного зерна. Перед відправкою продукції на Єлізарівське ХПП доводилося самій перевіряти кожну партію. Зерно мололи на мукичку, промивали її і в цьому тістечку визначали кількість клейковини. Вона мала збігтися з результатами лаборантів заготівельного підприємства.

Не дивлячись на труднощі, це були прекрасні, щасливі роки, сповнені трудового пориву, віри в успішний завтрашній день.

Вчителі разом з учнями допомагали у проведенні сортової прополки на полях. І яка була радість, коли до школи приходила колгоспний касир і по відомостях видавала діткам чесно зароблені гроші. Оце вам і трудове виховання, якого так не вистачає сьогоднішньому підростаючому поколінню. Бо ті школярі знали справжню ціну трудової копійки.

Наша сім’я три роки жила і працювала в Мирополі. Люди на очах змінювалися, ставали світлішими, добрими, товариськими. У пам’яті залишилися імена хазяйновитої завідуючої складом Куркової Моті Михайлівни, Валентини Дармостук, завідуючої током і обліковця Таїсії Осипенко, Ніни Вишнивецької, Зіни Акастьолової, жінок з Миколо-Мусіївки і Кашкарівки.

Це тільки пригадала людей жнивного лану. Але ж були ще й тваринники, які доглядали 16 тисяч овець. Віддані своїй справі люди. Їхні діти – то справжні «профі» в питанні стрижки овець, бо допомагали пакувати овече руно, випасали отари під час літніх канікул.

Пригадую сім’ю Стефи Чекурди, яка разом з чоловіком виростили трьох прекрасних дітей – Сергія, Анатолія і доньку. Всі вони стали успішними в житті, працюють підприємцями у торгівельній справі.

Станіслав та Люба Бойки виростили трьох доньок і сина. Володя після школи став гірником, у шахті відпрацював аж до виходу на пенсію. Але вдома не сидиться, знайшлася інша справа. Бо змалку приучений до праці. І діти є справжньою гордістю села Миропіль, його жителів. Саме тому про них і залишилися незабутні спогади.

Віра ТАНЦЮРА, пенсіонерка,

с-ще Солоне

78 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі