• Olena Reynat

Про «касетний скандал» і не тільки…

- А ти згадай і напиши про отой «касетний скандал», - кличе і прохає цього разу пам’ять.

- Чому саме зараз я повинен його оприлюднити?

- Напиши, а потім і зрозумієш, що тема виявиться досить актуальною, - знову чую настирливу вимогу пам’яті.


- І навіщо розповідати про те, що не хочеться згадувати? - знову дратую пам’ять.

- Ти знову за своє, подумай краще…

Після цього діалогу з пам’яттю, довелося через 32 роки знову повернутися до російського міста Оренбург, в якому проживав мій старший брат Віктор. Сам на сам залишаюся в солонянській «хрущовці» і починаю пригадувати те, що відбулося тоді там у далекому 1990 році. Тут я лише зі своїми поглядами на те, що тоді сталося.

Як казав бравий солдат Швейк, ще ніколи так не було, щоби ніяк не було. А було ось що. Отримавши запрошення на весілля, я мав можливість і брата відвідати, і племінницю заміж віддати. Крім подарунку, придбав для молодих на добру згадку і весільну магнітофону касету. І ось під час весілля підходжу до тамади, який відпрацьовував сяк-так, і пропоную йому запустити в дію мою касету. Тільки при умові - з поверненням. Від його помічника, сина, почув пискляве: «Хорошо. Отдадім».

З перших же хвилин солонянський «сувенір» почав «зашкалювали». Культурно-розважальному шоу було від чого розвинутися. Одні сиділи і ретмічно кивали головами в такт музики, інші, спочатку підморгували один одному, а потім добряче захмелілі, зривалися з місць і губилися в «диких» танцях. Якщо висловитися пушкінськими словами, то це було не що інше, як «я помню чудноє мгновєньє.» І не більше. Бо потім і розпочався отой «касетний скандал».

Весілля закінчувалося. І щоб мене батько з сином зрозуміли, я теж заговорив до них російською: «Таваріщі, таваріщі, мнє нада моя касєта, я уєзжаю дамой.» І вже готовий був почути від них слова подяки, відчути тиск їхніх рук. Та не так сталося, як гадалося. Від тамади одержав несподіваний «приз»: «Ти шо мужик, какая касєта? Нікакой касєти ти нам нє давал…» Я став свідком брехні, яка була достойна того, щоб плюнути крадіям в очі. Але іти в «наступ» одинаком, на чужій території, я не наважився. Вистачило на це і розуму, і терпіння, і витримки. Ось так російські нахаби привласнили, а точніше, поцупили мою касету. Що я з цього ганебного вчинку зрозумів? Сподобалася негідникам касета - значить «моя». Поняття це «моє», а це «твоє» для них зовсім не існувало. При доброму слові я міг би подарувати їм ту касету. Та, як бачите, цього не сталося. Тепер хвилювало інше: та порція брехні від нікчемних людей відразу зробила нікчемним і цей куточок землі, на якій перебував і який хотілося якнайшвидше покинути. Це при тому, що тут проживав рідний брат. Тому і вважав вагомим аргументом грюкнути дверима. І я це зробив, ніби закрив ті двері навіки.

...Якщо тоді в 1990 році я ще не міг подумати, що під цими ганебними рисами приховувалася вся росія, то сьогодні зрозумію чому в цій країні завжди домінувало оте згадане «моє». Заради цього «моє» сьогодні падають на Україну і російські касетні снаряди. Вбивати, руйнувати, мародерити, гвалтувати, знущатися з мирного населення - ось зримий образ сучасної росії. А ще - росіяни завзяті брехуни. Брехнею вони теж нас бомбардують. Замість правдивих новин - вигадані ворогом плітки, так звані фейки.

«Касетний скандал» мене переконав, що російська брехня має глибоке коріння і сьогодні вона є справжнім символом країни-агресора.

Що ж, буду дякувати пам’яті, яка стимулювала порушити дану тему і засудити, вдарити по ворогу журналістським словом.


47 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі