• Olena Reynat

Підрив дамби «Дніпрогесу»

Міфи і реальності подій, яким вже 80 років.

Кілька десятиліть тому на Солонянщині проводилися досить таки серйозні навчання з цивільної оборони. Ввідна для служб, які мали займатися умовним порятунком населення, мала незвичний техногенний характер: прорив однієї із зведених дамб на Дніпрі вище міста Дніпродзержинська, вал води висотою до 30 метрів за принципом доміно рушить інші греблі на своєму шляху, змиває прибережні села і цілі містечка. Щось здалося знайомим у цій ситуації. Точно, нагадує наслідки підриву в роки минулої війни Дніпрогесу.


Одразу пригадалися й спогади старожилів сіл Микільське-на-Дніпрі, Звонецького, Вовніг. Коли на річці спала вода через руйнування греблі у Запоріжжі, знову оголилися пороги. Як і в стародавні часи зашуміли Ненаситець, Дзвонецький, Вовнізький, Будило.

Це сталося 18 серпня 1941 року близько 20-ї години вечора. Запоріжжя здригнулося від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпрової води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра, радянські солдати, котрі того вечора переправлялися на лівий берег або ж утримували оборону в плавнях, знаходилися у низинах на лівому березі.

Пізніше стало відомо, що хвиля води, своєрідне річкове цунамі, здійнялася після вибуху на Дніпрогесі, який влаштували Борис Епов та Олексій Петровський. Про свої дії підривники, що виконували спецзавдання, не повідомили ані місцеве населення, ні військове керівництво.

Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення Дніпрогесу віддав особисто Сталін. Для здійснення вибуху в греблю було закладено 20 тонн якісної вибухівки амоналу, яку напередодні доставили двома літаками з Москви. Але час початку операції підривники взяли на себе і… прорахувалися. Війська Вермахту навіть не збиралися негайно захоплювати Запоріжжя, до якого увійшли лише через два місяці пізніше.

Прорахунок підривників існував і в кількості закладеної вибухівки. Внаслідок цього в тілі греблі утворився прорив вп’ятеро більший від того, який планувався – аж 135 метрів (!).

Розуміючи, що місто ось-ось впаде, радянське командування вжило спеціальних заходів, аби німці не могли використати Дніпрогес, вивівши з ладу обладнання станції та саму греблю. За знищення турбін відповідав головний інженер Григорій Шацький. Міністр озброєнь Третього Рейху Альберт Шпеєр у спогадах розповідав, що «при відступі росіяни вивели з ладу обладнання дуже простим і примітивним способом: перемиканням розподільника змащення при повному режимі роботи турбін. Позбавлені мастила, машини розжарилися і буквально пожерли самі себе, перетворившись на купу непридатного металобрухту».


В атмосфері паніки, плутанини, яка на той час мала місце, про запланований підрив греблі нікого не попередили. Показово, що навіть місцеве фронтове командування було не в курсі. Начальник політвідділу Південного фронту армійський комісар 1-го рангу О.Запорожець наказав затримати Епова «за диверсію». І тільки після втручання з Москви воєнного інженера відпустили. Ще й вибачилися! Той пізніше підривав Волховську ГЕС, а упродовж наступних років війни виконував спеціальні секретні завдання на різних фронтах. Б.Епов, до речі, учасник висадження храму Христа Спасителя в Москві, став потім лауреатом Сталінської премії.

За три години до підриву Дніпрогесу при прямому влучанні снаряду від детонації вибухнув замінований міст, що з’єднував Хортицю з лівим берегом. Через це у пастці на острові залишилися до 3000 бійців 274-ї стрілецької дивізії. Фашисти по неушкодженому мосту через Старий Дніпро пройшли на Хортицю і захопили її північну частину. Воїни вели з ними важкий бій.

Вибух мосту у якійсь мірі полегшив завдання захисників міста. Надалі на лівий берег можна було потрапити лише через греблю Дніпрогесу. Її вузьке полотно добре прострілювалося батареями двох радянських полків. Ось чому «кавалерійський» наскок ворога у цьому місці успішно відбили і безпосередню загрозу захоплення міста було відведено. Але руйнівний вибух на дамбі все ж пролунав…

Наслідки підриву Дніпрогесу обросли чималою кількістю міфів. Стверджується про величезний вал води, який все змив на своєму шляху і про тисячі людських жертв. У своїй більшості твердження базуються на уяві їх авторів. Це і не дивно, бо офіційного розслідування ніколи не проводилося, а отже достовірні документи про ті події відсутні. Свідчення очевидців обмежуються тим, що свідок бачив на власне око в стресовій ситуації і переказом чуток.


І все ж жертв від непродуманих, втаємничених дій вищого командування країни очевидно було дуже багато. Військові та цивільне населення виявилися захоплені зненацька. Ревуча маса води, що обвалилася з висоти 38 метрів, вже за дві хвилини вдарила по Хортиці. Найвища точка острова знаходиться на висоті 35 метрів над рівнем Дніпра. Тож майже миттєво затопленою виявилася його значна частина. А далі плавні, низинні ділянки річки. Хвиля докотилася навіть до Нікополя, Марганцю.

Аж до заповнення в середині 50-х років Каховського водосховища в плавнях залишалися іржавіючі корпуси річкових суден, закинутих хвилею майже на півтора кілометри в сторону від русла Дніпра.

Коли хвиля відійшла, на осокорах і вербах, в’язах і дубах залишилися висіти у неприродних позах тисячі тіл загиблих людей. Це згодом зафіксували окупанти, які наказали місцевому населенню позбирати їх. Очевидно остерігалися спалаху епідемії.

Відновлення Дніпрогесу розпочалося після захоплення Запоріжжя вермахтом. Влітку 1942 року на гідроелектростанції запрацювало нове обладнання німецького виробництва. До речі, цю думку підтверджує і архівний знімок, на якому веде бій на лівому березі радянський автоматник. Зодягнений він по зимовому, а отже це осінь 1943 року, звільнення міста. Конфігурація греблі на дальньому плані має трішки інший вигляд, аніж після її підриву. Вона переконує, що пошкоджену частину споруди загарбники тоді зуміли відновити.

Микола ТКАЧУК, журналіст

42 перегляд0 коментар