• Olena Reynat

СОЛОНЯНСЬКА «БРИГАДА» 60-их

Цю правдиву історію вирішила написати для молоді, бо гірко згадувати, як зламали своє життя, що тільки набирало розквіту, хлопці, гарні, спортивні, але всі дуже різні за характером та вдачею.

Не можу навіть думати, що вони були підлими, або байдужими до чужого горя. Зростали в одному селищі, ходили до однієї школи. Не були ніде поміченими в поганих вчинках, комсомольці, активісти, брали активну участь у допомозі органам міліції, належали до Народної дружини. Наше, на той час невеличке селище, мало тільки дві вулиці, вкриті бруківкою – вул.Радянська і Кірова та декілька ліхтарів на стовпах для освітлення на все село.


Тому, наче грім серед ясного неба, приголомшила звістка, що ходити Солоним у темний час небезпечно...

Була осінь. Мостом, який перетинав дві вулиці, всі боялися ходити, бо з’явилися невідомі молодики, які відбирали годинники та цінні речі. Люди боялися ходити поодинці і тільки вечоріло, ховалися по хатах. Кожного дня надходила нова інформація про скоєні злочини. У балці зґвалтували дівчину. Хто? Що? Прибульці з космосу? Усі на виду, усіх люди знають. Машин тоді було мало. Міліція збивалася з ніг у пошуку злочинців. Залучені були комсомольці, добровольчі патрулі, що ділили вулиці і ходили до пізньої години. Кожного вечора у створеному оперативному штабі міліція разом з дружинниками, складала план з охорони села.

Запам’ятала на все життя той страшний вечір, коли вони хотіли вдертися до нас у будинок, а я була сама вдома. Коли побачила лезо ножа, що підіймав важкий гачок зачинених дверей, я почала кричати, побігла у другу половину будинку, де тримали раніше худобу, а наразі – голубів. Притиснувшись до того маленького віконця, звідки вилітали голубки, я кричала що є сили, доки мій плач не почув сусід. Міліція на ранок відмітила купу слідів на огороді, де вони втікали з двору. Тепер я розумію, звідки вони знали, як у нас відчиняються двері. У мене був старший брат і вони були вхожі до нашого будинку. А брат на той час служив у в