• Olena Reynat

СОЛОНЯНСЬКА «БРИГАДА» 60-их

Цю правдиву історію вирішила написати для молоді, бо гірко згадувати, як зламали своє життя, що тільки набирало розквіту, хлопці, гарні, спортивні, але всі дуже різні за характером та вдачею.

Не можу навіть думати, що вони були підлими, або байдужими до чужого горя. Зростали в одному селищі, ходили до однієї школи. Не були ніде поміченими в поганих вчинках, комсомольці, активісти, брали активну участь у допомозі органам міліції, належали до Народної дружини. Наше, на той час невеличке селище, мало тільки дві вулиці, вкриті бруківкою – вул.Радянська і Кірова та декілька ліхтарів на стовпах для освітлення на все село.


Тому, наче грім серед ясного неба, приголомшила звістка, що ходити Солоним у темний час небезпечно...

Була осінь. Мостом, який перетинав дві вулиці, всі боялися ходити, бо з’явилися невідомі молодики, які відбирали годинники та цінні речі. Люди боялися ходити поодинці і тільки вечоріло, ховалися по хатах. Кожного дня надходила нова інформація про скоєні злочини. У балці зґвалтували дівчину. Хто? Що? Прибульці з космосу? Усі на виду, усіх люди знають. Машин тоді було мало. Міліція збивалася з ніг у пошуку злочинців. Залучені були комсомольці, добровольчі патрулі, що ділили вулиці і ходили до пізньої години. Кожного вечора у створеному оперативному штабі міліція разом з дружинниками, складала план з охорони села.

Запам’ятала на все життя той страшний вечір, коли вони хотіли вдертися до нас у будинок, а я була сама вдома. Коли побачила лезо ножа, що підіймав важкий гачок зачинених дверей, я почала кричати, побігла у другу половину будинку, де тримали раніше худобу, а наразі – голубів. Притиснувшись до того маленького віконця, звідки вилітали голубки, я кричала що є сили, доки мій плач не почув сусід. Міліція на ранок відмітила купу слідів на огороді, де вони втікали з двору. Тепер я розумію, звідки вони знали, як у нас відчиняються двері. У мене був старший брат і вони були вхожі до нашого будинку. А брат на той час служив у війську. Хлопці так знахабніли, що вирішили показати, хто, на їхню думку, у селищі господар. Однієї ночі залізли до «Чайної» (така велика була ідальня там, де зараз знаходиться кафе «Саїда» та ПриватБанк). Цілу ніч пили, їли, ще й справили свої потреби на столі. Один із них прихопив великий моток дроту. На ранок міліціянти не витримали, викликали із міста працівника з пошуковою собакою. Собака взяла слід. Вулицею Радянською вона привела працівників до подвір’я Василька. Всі були шоковані. Васильок – хороший, гарний хлопчина, сирота... Жив з бабусею. Били його добряче, бо на засіданні суду він був без зубів. Другий – Георгій, ми його звали Жорою. Високий, статний, широкоплечий, гарних батьків син. Подалі – Гена. Ех, Гена! Він був гарний і так чудово співав та грав на гітарі. Веселий, любив жартувати і мав гарячу вдачу. А що сказати про Віктора? Він займався спортом. Кремезної постави, як і його батько, з хорошої родини. Батько займав високу посаду.

Солоне було приголомшене. Що спонукало хлопців до злочину? Для розваги? Надивилися поганого по телебаченню або з Інтернету? Теж ні, бо їх не було. Можливо не знала молодь чим займатися, бо не було ніяких розваг,окрім недільних танців у старому клубі. От і придумали собі розвагу – насміхатися над працівниками міліції, не думаючи про наслідки.

Віктора ми більше не бачили. Ходили чутки, що батько встиг його вивезти далеко до рідні.

Васильок, Гена та Жора відбули заслужене покарання. Васильок не повернувся до Солоного, бо не було до кого (бабуся померла). Як склалося його життя невідомо. Жора одружився і жив із родиною у місті. А красень Гена, маючи гарячу вдачу, ще раз був засуджений за бійку. Одружився на медичній сестричці, що приїхала працювати до нас у лікарню. Мав красиву, таку як і він сам, донечку. Згодом дружина покинула його, співучого гультія. Його життєвий шлях був коротким.

Так закінчилася страшна історія молодих людей, що зійшли зі шляху закону, залишивши нам лише здогадки про істинні мотиви їх вчинків...


Світлана ФЕНЮК, с-ще Солоне

63 перегляд0 коментар