СОЛОНЯНЩИНА - КОЗАЦЬКИЙ КРАЙ


душу й тіло ми положим за нашу свободу. І покажем, що ми - браття козацького роду…

Коли я чула ці рядки Гімну, запитувала в д

уші сама себе: «а чи справді я козацького роду? Що пов’язує мене, як і інших моїх земляків-солонянців зі славетним козацьким лицарством?». Першу відповідь на своє запитання отримала від бабусі, Зінаїди Варивонівни. Вона розповіла, що її прадід був запорозьким козаком і звали його по-вуличному жартівливо «Малюк», бо був високим, сильним і здоровим.

Це мене зацікавило, я стала шукати інші факти про козацьку добу Солонянщини. Хочу і з вами поділитися тим, що дізналася.

Колись наші землі входили до Кодацької паланки – це адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорозького Низового у ХVІІІ столітті. Паланка містилася між річками Дніпро і Базавлук та верхів’ям Інгульця з одного боку й річкою Тясмином (Кіровоградська область) з іншого, у майбутніх Катеринославському й Верхньодніпровському повітах. До паланки належали села й зимівники: Старий Кодак, Волоські хутори, Половиця, Микитине, Кічкас, Біленьке, Тарасівка, Медовець, хутір Грязного, Кемликівка, Набоківка, Тарамське, Карнаухівка, Тритузне, Романкове, Бородаївка, Мишурин Ріг, Комісарівка, Лихівка, Томаківка, Саксагань, Михайлівка та інші.

Всього у межах паланки знаходилося понад тисячу зимівників, більшість із них належала найзаможнішим запорожцям. Центр паланки, м.Новий Кодак, мало укріплення, гарнізон та паланкову канцелярію. Це був також значний торговельний осередок, тут проходили ярмарки. У місті, у 1770-х рр., мешкало 673 родини «посполитих козаків». Власне паланка — слобода з невеликим укріпленням і козацькою залогою. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалася адміністрація паланки — писар, отамани слобід тощо.

Некозацьке населення, яке мешкало на теренах паланок, підлягало владі паланкової старшини. Паланкова старшина призначалася військовою старшиною Кошем Запорізької Січі.

Кодацька паланка, як і Самарська, — була придатна для заселення сімейними козаками.

Дещо можу розповісти і про села району, пов’язані з козацькою історією.

Башмачка. Село було засноване в другій половині ХVІІІ століття на запорозькому зимівнику, що входив до Кодацької паланки. Академік Василь Зуєв, який мандрував у 1781 році пустельним правим берегом Дніпра, знайшов у степу слободу Будинка, яку ще називали Башмачкою. В щоденнику він записав: «Земля, где стоит сия слобода, у двух избушках состоящая... Сколь ни малы и многолюдны были сии избушки, — ибо в каждой было по 10 человек и по 12 казаков и всех холостых, однако по такой усталости и ненастью рады мы были чрезвычайно, что нашли себе уголок где обсушиться и обогреться.»

Військове. 1648 року сюди приїздив Богдан Хмельницький. Пов’язаний його приїзд був з подіями, що призвели до битви між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його кримськими союзниками з іншого, під Жовтими Водами в ході національно-визвольної війни 1648-1657 років.

1737 року тут було створено укріплення — Ненаситецький ретраншемент (військове укріплення), що отримало назву від одного з дніпровських порогів — Ненаситецького. Назва «Військове» вперше зустрічається в документах Коша Запорозького, датованих 1768 роком. 1741 року коло цього Ненаситецького ретраншементу виникло поселення «из малоросійських козаків й крестьян».

Звонецьке. Урочище Звонецьке з давніх-давен притягувало до себе людину. Воно славилося силою-силеною риби, птиці, бобрів, бджіл, хутряного звіру. Запорозьке козацтво ще при отамані Дашковичеві старанно клопоталося про будівництво фортець по Дніпру, щоб заважати татарам переправлятися на правий бік Дніпра. Десь близько 1545 року, шукаючи по Дніпру вільних угідь та безпечних осель, козаки знайшли Дзвонецький (Звонецький, Дзвін) поріг, зайняли його і зробили у ньому займище. Через деякий час з козацького поселення створилося село Дзвонецьке (Звонецьке), яке існує й нині. Часто відвідував це урочище Богдан Хмельницький із Старих Кайдак і заповідав запорожцям пильнувати його, як зіницю ока. Нині поріг затоплений водами Дніпровського водосховища.

Далі буде.

Тетяна Зінченко, головний спеціаліст з архівної

справи Солонянської райдержадміністрації

33 перегляд0 коментар