СОЛОНЯНЩИНА - КОЗАЦЬКИЙ КРАЙ

Продовження. Початок у № 45 від 7 листопада ц.р.

Сурсько-Михайлівка. Виникло село з козацького зимівника курінного отамана Якова Омеляновича Качалки. У 1776 році він отримав в присурських степах 3340 десятин землі, чин російського прем’єр-майора і дворянство, перейшовши на російську службу після ліквідації Запорізької Січі. Помираючи, заповів своє майно хрещенику козаку Микиті Коржу. Микита Леонтійович Таран, (вуличне прізвисько – Корж, 1731-1835) – особа історична. Народився в Новому Кодаку (нині в межах м.Дніпро). Його батьки походили з м.Кобеляки. У семирічному віці він був узятий хрещеним батьком на Запорожжя. Жив на Січі та в хрещеного в зимівнику на р.Сура, де згодом виникла слобода Михайлівка. Після одруження залишився в зимівнику. Мав 7 синів та 4 доньки.

Він автор унікального твору «Устное повествование бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки Никиты Леонтьевича Коржа», який використовують практично всі дослідники Запорізької Січі. В історію України М.Корж увійшов як свідок однієї з найскорботніших подій для нашої Батьківщини – ліквідації Запорізької Січі царськими військами, заснування міста Катеринослава, закладки Преображенського собору, подорожі імператриці Катерини II на Україну та до Криму. Згадаймо одну з найбільш драматичних сторінок української історії. Запоріжжя залишалося одним з головних вогнищ антифеодального руху, тому російський царизм усіма засобами намагався обмежити його самоврядування, а зрештою й повністю знищити козацьку вольницю. Доля козацької вольниці остаточно була вирішена 23 квітня 1775 року на так званій раді при височайшому дворі. Січ повністю оточили з усіх боків. Запорожці, побачивши, що вони оточені і не мають змоги ні втекти, ні оборонятися, аби не «проливати християнську кров», добровільно склали зброю.

Близьким приятелем Микити Коржа був ще один відомий нам усім козак Лазар Остапович Глоба, осавул Війська Запорозького. Після виходу у відставку (1743 року) оселився на правому березі Дніпра (у межах сучасного Дніпра) навпроти о.Монастирського  і посадив три сади: на Монастирському острові, на березі Дніпра, навпроти цього острова і внизу, при слободі Половиця. Облаштував на Дніпрі 4 кам’яних млини, мав ткацьку майстерню у Новому Кодаку. Після продажу Потьомкіну саду й пшеничного поля на схилі пагорбу, де нині знаходиться парк імені Тараса Шевченка, перебрався з гори вниз, де залишився жити при слободі Мостині, у посадженому ним самим саду (нині парк імені Лазаря Глоби).

Прожив понад сто років і був похований у своєму саду.

За свідченням командувача російської армії в Криму, князя Прозоровського, Лазар Глоба, як запорізького війська полковий осавул, ходив у 1770 році, під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр., що закінчилася підпорядкуванням Криму Росії, в похід по Дністру і до Очакова, де «поступал на противу неприятеля прямо из настоящего к службе усердия». Як полковий осавул, людина багата і незалежна, він користувався повагою жителів Мостини, що довіряли йому відповідальні справи. Так, у 1779 і 1780 роках, коли жителі села клопоталися перед губернатором про будівництво у себе церкви, прохання ці першим підписував Лазар Глоба.


Закінчення у наступних випусках.

Тетяна Зінченко, головний спеціаліст з архівної

справи Солонянської райдержадміністрації



15 перегляд0 коментар