Стежина материнського щастя

Прочинені двері сільської хати Яни Мазурак зустрічають пахощами смаженої цибулі, котлет і дзвінким дитячим різноголоссям. Отже, суботнього дня вся сім’я зібралася разом, як і передбачалося. Не вистачає лише чоловіка і батька Олександра, який більше року тому трагічно пішов з життя і полишив по собі невимовний смуток. А ще тривогу за майбутнє п’ятьох дітей, двох онуків. Ось з якими викликами долі довелося зустрітися господині цієї оселі.

Ми присіли разом за столом і в розмові перегортаємо сторінки історії створення сім’ї. Яна опинилася в селі Широкому зовсім випадково. Адже сама родом з Дніпропетровська. Приїхала в гості до подруги, тут і зустріла свого майбутнього чоловіка. Проскочила між обома іскорка кохання, яка і привела до шлюбу.

Гучного весілля не було. Просто пішли до сільської ради і розписалися. А потім народилася в сім’ї Таня, згодом – Кирил. Після невеличкої перерви знову лелека постукалася у вікно – Сашко, Захар, Архіп.

Сказати, що Яна любить своїх дітей – майже нічого не сказати. Воркує над ними, ніби горлиця. Нагодовані, вчасно зібрані і відправлені до школи. Добре обізнані з комп’ютером, мають і телефони мобільні. А це теж майже комп’ютер.

Буває, заведеться дітлашня між собою. Причина банальна: не вистачає усім трафіку для Wi-Fi. Матір намагається врегулювати напруженість:

- Просто визначіть черговість. Ви ж брати рідні.

І тоді Сашко, як і належить старшому, простягає руку молодшому Захару:

- Ну що, мир?

- Перемир’я, - поблискують бісиками хитрі оченята братика.

Але спільну мову обов’язково знаходять. І наступного ранку обоє дружно прямують до Широчанської школи. Кому в перший клас, а кому вже в четвертий.

Ось тільки найменшого Архипа ще не приймають у дитсадок, надто малий за віком. На кого ж його залишити? Допомагає заміжня донька, у якої своїх вже двоє дітлахів – Матвій і Геля.


Після закінчення школи Я.Мазурак отримала в місті спеціальність швеї. Але реалізувати себе у такій справі, стати справжньою модисткою, не вийшло. Натомість займається не менш важливою і потрібною справою. Вона соціальний працівник терцентру, в Широкому, доглядає за одинокими, престарілими людьми. І таких під опікою шестеро.

Заходить до людських осель і приносить продукти харчування, ліки, новини з життя. Виконує інші дрібні і не дуже дрібні доручення – прибрати у кімнаті, позамітати подвір’я. А навесні ще й городину висадити, а потім прополоти її.

В бюджеті сім’ї кожна копійка на рахунку. Ось і старший Кирил подорослішав значно раніше свого віку. Навчався в Дніпрі у профтехучилищі. Але згодом перевівся до Солонянського професійного аграрного ліцею. Звідси ближче до дому, є можливість допомогти матері.

Ось і цього дня зазирнув до кухні, почувши голоси незнайомих людей, по чоловічому, з міцним рукостисканням, прятався з гостем.

За майбутньою спеціальністю він стане механізатором. Але хлопець вже давно на «ти» із технікою. Вдома є колісний трактор, яким торік обробив 7 гектарів земельного паю. Мазураки засівають ділянку соняшником, або гарбузами, з яких відбирають і просушують насіння. Воно коштує недешево. І це суттєва допомога у сім’ю. А ще – домашнє господарство. Ось двох свиней здали заготівельникам. Гроші підуть на продукти харчування дітям, на обновки. Бо виростають з одягу, взуття дуже швидко.

- Видюжимо, - філософськи міркує Яна. - Дітки швидко підростають. Це ж наша кровиночка, і наше щастя. Все буде нормально.

Слухати такі материнські слова – щемко і приємно.

Раніше для жінок, які мають п’ять і більше дітей, існувала почесна відзнака «Матір-героїня». Були пільги. А як зараз?

- То все в минулому. Дійсно, раніше платила менше на 50 відсотків за комунальні послуги – газ, світло, воду. Тепер пільги відмінили. Ось тільки на дитину до трьох років отримую 860 гривень. Так що треба розраховувати лише на саму себе, - говорить Яна.

- А як же «Матір-героїня»?

- Не для геройства народжувала свою дітвору. Вони в мене виростуть гарними людьми. Вірю…

Микола ТКАЧУК, журналіст

234 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі