Таємниці Кам’яної Могили

Закінчення. Початок у

№ 47 від 21 листопада ц.р.

Час спливає непомітно. Ми сидимо на позеленілому від часу і спекотного сонця камінні, намагаємося говорити про щось значне, вічне і водночас ні про що конкретне. Але в думках чомусь збираються філософські мотиви. Хто ми на цій землі? Піщинки ось з цього незвичного місця? Прошуміли безкраїми степами, вкритими шовковою ковилою, кочів’я скіфів. А ну послухаймо, як від каменя чуються гортаві крики відважних воїнів, які з короткими мечами-акінаками сміливо налітають на перських завойовників царя Дарія.

Або нове видіння. Зовсім древні, взагалі древні народи ховалися в печерах, гротах на цьому камінні і від спеки, і від нестерпної стужі. Палили багаття, малювали на стінах фрагменти свого нехитрого життя-буття. Витвори цього своєрідного мистецтва і по сьогодні збереглися в підземних гротах, щілинах. А ще в запасниках отого музею, до спостерігання якого віднісся з першого разу досить таки легковажно.

Ретельно обстежив кам’яні брили. Намагався знайти ходи до отих знаменитих печер і гротів, які стародавні люди мали за святилище. Саме сюди приходили перед полюванням первісні мисливці, щоб вершити свої таїнства. Але не знайшов. По «секрету» місцеві поінформували: входи майстерно замурували, щоб не лазили допитливі екскурсанти. Можливо, що це й правильне рішення. Треба знати наших людей. Обов’язково спустяться до глибоких ходів і галерей з пляшками пива, напоями у пластикових упаковках, а на стінах, по унікальних древніх малюнках, увіковічнять фарбою з балончика чи звичайною крейдою ще й свій надпис: «Тут був…»

Виявляється, всередині Могили зосереджено більше трьох тисяч наскельних малюнків від Кам’яного віку до епохи Бронзи і пізнішого часу. Серед багатьох з них чітко простежуються зображення людини, диких і свійських тварин. Як правило, їх видряпували шматками твердого каменю. Подекуди первісні митці покривали ці малюнки червоними і чорними мінеральними барвниками. Печера Кози, Гроти Бика (Мамонта) і Дракона, двометрова кам’яна фігура людини-риби… І всюди – зображення Дерева життя, символу родючості й вічності.

Люди залишали тут свої «автографи» починаючи з епохи Кам’яного віку (XXII-XIV тисячоліття до нашої ери). Розмальовували стіни і в добу Бронзи, і пізніше. Тут знайдено залишки стародавніх жертовників. За малюнками можна простежити первісні релігії - тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків. І роль храму, що об’єднував три світи – небесний, земний і підземний.

Головною ж таємницею Кам’яної Могили вважаю сам факт існування серед безкраїх степів цієї могили. Вона ніби нарив на тілі Землі. Ось не було тут ще вчора нічого, а вже сьогодні невідома сила взяла і виштовхнула з надр каміння, пісок. І землетрусу не було, і вулкан не вивергав магму. А можливо це все дія космічного гостя? Впав у степу уламок метеориту, занурився в землю, а звідти й витиснув на поверхню все, що стало на той момент зайвим?

Могила, як свідчать численні дослідники, феноменальна сама собою з чисто геологічної точки зору. Вона давніша і за Стоунгендж, і за піраміди Єгипту, зіккурати Близького Сходу. Тому й була «Меккою» тодішніх жерців з усіх усюд. Упродовж тисячоліть вони залишали на камінні красномовні знаки свого життя і діяльності. В цьому заперечень немає. Але як Могила змогла зберегтися до нашого часу?

Мій сусід запланував якось розпочати будівництво гаража і завіз собі «Камаз» піска. Дванадцять чи п’ятнадцять тонн. Купа чимала. Але проходить три дні, тиждень, і пісок почав танути на очах. Щось вітер здув, щось кури сусідські порозгрібали. Там дітвора почала ліпити пасочки, споруджувати піщані замки. Можливо хто і відерце прихопив для своїх потреб.

- Прискорюй роботи, бо доведеться ще одну машину піска підвозити, - раджу сусідові.

- Це точно, - і собі дивується той.

Мовляв, було будівельного матеріалу вдосталь, а тепер…

А зараз повернемося до Кам’яної Могили. Як міг чистий крупнозернистий пісок залишитися упродовж тисячоліть незмінно під кам’яними брилами? В степовій зоні що, ніхто печей не мурував чи димарів у хатках? Пронизливі вітри не гуляли над широким простором? Цей феномен дійсно що загадковий.

Перед тим, як кинути прощальний погляд на Могилу, традиційно подивилися на свої мобільники. Вже за звичаєм, у моєму сіла батарея. В товариша телефон взагалі виявився відключеним. У іншого годинник щось пригальмував. Чи було це просто збігом обставин, чи таки від каміння діє якась енергетична сила – ці міркування кожен залишив собі.

Скрізь по долині, порослій дикими квітами та різнотрав’ям, очеретами біля річки Молочної, стоять кам’яні баби. Їх розмістили тут не так вже й давно, щоб не розгубилися по степах та маєтках можновладців. Німими глазницями дивляться вони на світ, ніби вартові. Напевне щось знають про таємниці степового каміння. А легенд, припущень ходить багато. Історики передбачають, що саме тут могла відбутися січа русичів з монголо-татарами. Шукачі скарбів вважають, що в цих місцях може знаходитися і казна легендарного батьки Нестора Махна. Хто його знає?

А люди тягнуться до Кам’яної Могили. Сюди регулярно під’їздять туристичні автобуси. Ось і цього року, не дивлячись, що триває карантин, пов’язаний із коронавірусом, відвідувачів не стало менше.

Добрі знайомі з Василівки Повалій Іван Дмитрович, Танцюра Петро Леонідович, солонянець Піддубний Володимир Миколайович разом із сім’єю спеціально здійснили поїздку до мелітопольського дива. І не розчаровані, роблять свої припущення щодо таємниць Кам’яної Могили. Так і повинно бути в людей, які люблять свій край та бажають його пізнати ще краще.

Микола ТКАЧУК, відповідальний редактор,

член НСЖУ




6 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі