Тепло серця - у мистецтві

У Солоному відкрилася перша виставка

вовняних картин Наталії Семенової

Чи бачив хтось із вас, як народжується картина з-під рук майстра, який просто розвіває пісок над склом? Або, як звичайне куряче яйце стає чудовою багатою писанкою лише від поруху умілих рук та тендітних доторків пензля? Можливо, ви бачили, як рядок за рядком на папері виринає вірш з-під пера талановитої людини? Якщо так, то ви – щаслива особистість, бо побачити таке, а тим паче брати участь у містичному творчому процесі, доводиться не кожному. Такі речі завжди захоплюють.


Як із неживої матерії на світ Божий може з’являтися таке диво? Це перше запитання, яке виникає під час відвідування виставки вовняних картин Наталії Семенової, яка відкрилася 4 березня у Солонянському музеї історії (директор Наталія Данильченко). Адже створені вони навіть не зі звичного для нас паперу, полотна, фарби, а з овечого руна. Той матеріал, який може здатися «відходним», виявляється, може перетворитися не лише на теплу хустку чи шкарпетки, а й стати справжньою картиною. Таких маленьких див на виставці представлено десятки. Ось перед відвідувачами воркують дві білих голубки з чепурними строкатими хвостиками, подалі ніжаться казкові істоти – Райські Пташки, у кольоровому забарвленні. Тут і сумна селянська хата під солом’яною стріхою, і безкрая Михайлівська балка, разом з маленькими просуренами – квітами козацьких спогадів. І все це – у витворі рук майстрині – з овечої вовни.

Наталія Семенова переконує: якщо доторкнутися рукою до відкритої картини, неодмінно відчуєш на долонях тепло, але і навпаки, створюючи кожне нове зображення, вона передає тепло своїх рук та почуттів. І ось у такій синергії з’являється щось живе, неповторне.


Цікавимося, яка ж тематика переважає у картинах, і пройшовшись виставковою залою, розуміємо, що це все, що оточує і є дорогим для майстрині: власна садиба, квітка ірису, пташка на дереві, колос у полі, травинка в саду…

– Не можливо створити картину просто так, запланувати її. Неодмінно до цього має бути якась естетична спонука від спілкування з навколишнім світом, захоплення красою барвами, пахощами, – говорить Наталія Семенова.

Цю думку доповнює і директор музею історії Наталія Данильченко, спілкуючись із педагогами та вихованцями Солонянського аграрного ліцею, які завітали на відкриття виставки. Передати тепло і красу природи, життя можна лише осягнувши її самому, стаючи, мов би, ретранслятором краси та світла.

На думку організаторів, почерпнути красу мистецтва можна, занурившись у його витоки, тому, не дивно, що виставка картин Наталії Семенової розпочалася біля пам’ятника людини, яка все життя присвятила прекрасному – Тараса Григоровича Шевченка. Флешмоб та година поезії «З любов’ю до Тараса» занурили присутніх у слова геніального митця та стали своєрідним вступом до ознайомлення з «теплими» картинами. До дружнього спілкування долучилися члени ветеранського клубу «Веселі посиденьки», письменниця Зінаїда Грушко-Колінько. Власні поезії декламував Яків Похиленко.

Наталія Семенова пригощає гостей домашнім короваєм та розповідає, що на виготовлення однієї вовняної картини може піти від одного тижня до одного року, коли нитка за ниткою, за допомогою ножиць та пінцету, з’являються справжні витвори мистецтва. І це не дивно, адже доводиться поєднувати таке захоплення із купою хатніх, господарських, музейних, блогерських та благодійних справ.

- А яка картина найвистражданіша? – цікавимося.

- Панна Зимонька, – впевнено відповідає майстриня, – довго не могла зрозуміти, як передати цей образ. А потім збагнула: це ж українка з вінком, припорошеним снігом.

Є у творчих планах Наталії Семенової і виставка нових робіт на філософську тематику, яка запланована на квітень-травень. А поки солонянці милуються таким незвичним мистецтвом, частина картин уже поїхала до шанувальників на Київщину та навіть до Німеччини.

Організатори виставки висловлюють щиру подяку за допомогу та підтримку Коржу Олександру Леонідовичу та Коржу Дмитру Олександровичу, колективу Будинку Мистецтв (м.Дніпро), екскурсоводу Ларисі Гричановській, журналісту Миколі Чабану, директору музею Наталії Данильченко, творчому колективу редакції районної газети «ВПЕРЕД» та сподіваються, що за допомогою такої краси світ стане трішки кращим та добрішим.

Ігор ІВАНОВ, головний редактор

10 перегляд0 коментар