• Olena Reynat

Трава горить, дерева гинуть

Ніколи не сподівався, що по шляху на власний город колись побачу щось таке, про що варто буде розповісти в газеті. А про фотографування взагалі гадки не мав. Та, як бачите, довелося нещодавно вдатися до другого, а потім і до першого – взятися за перо. Отже…


…Обабіч дороги просто росло собі дерево, нікому і ні чим не заважаючи. З маленького, день за днем, рік за роком ставало все більшим, розросталося і в ширину, і увись. Одного разу запитую себе: якщо людина за все життя може зіткнутися з різними хворобами, то від чого може натерпітися дерево? Звичайно, його може зламати і людина, і буревій… А на днях переконався – найчастіше страждають дерева від людей, які мають байдужі, зневажливі, порожні душі.

Тепер дивлюся на те вище згадане деревце, і ніби чую його голос: «Я просто росло собі, нікому не заважаючи, а мене люди спалили. За що?»

В умовах небувалого цьогорічного травостою з’явилися густі зарослі, схожі на непрохідні хащі. Окремі території, особливо лісосмуги, стали справжніми джунглями. І все це результат дощового і водночас спекотного літа. Земля покрилася суцільним сушняком. Запали сірник – і те полум’я відразу покаже свою силу, «пожираючи» на своєму шляху все, що горить. А до цього ще й нинішня осінь позичила тепла у літа і сприяла добре підсушити «урожайний» травостій. На запропонованому фотознімку саме те дерево, яке так рано хтось змусив його покинути цей світ. Зітліле, обвуглине знизу і з підгорілим листям воно ніби ще подає ознаки життя. Та чи виживе? Чи наступної весни стане вже всохлим?

Ось так сьогодні розпочинається нова чорна смуга в житті дерев у лісосмугах, які потрапили в полон непередбаченого травостою. В окремих вигорілих місцях вже встигли оголитися і пеньки. Якщо вже і вирішили шляхом спалювання позбутися сухої трави, то зробіть все необхідне, щоб зберегти кожне дерево, яке завжди мало і має